Морально готувався два роки: українські музиканти та медійники про службу у ЗСУ
Протягом останнього часу все більше українських музикантів та професіоналів із різних музичних сфер долучаються до лав ЗСУ. Частина з них активно веде власні військові блоги, (які ми вам порадимо наприкінці матеріалу), інші ж — мовчки проходять підготовку та мінімально згадують про свою нову військову професію.
Ми поспілкувалися з кількома такими людьми та розпитали їх про рішення служити у війську, підготовку до цього кроку та його вплив на вітчизняний культурний розвиток.
У минулому рецензент Неформату, зараз — адмін Телеграм-каналу "Шо, так Важко?", присвяченого вітчизняному та закордонному металу. Після мобілізації у квітні знаходить час слухати нову музику та писати про неї на каналі.
Мобілізувався просто. Завів дитину в садок і по дорозі на роботу зустрівся з представниками ТЦК. Як такого рішення не було. Я знав, що не буду "морозитись", тікати, уникати, абощо.
Окрім бігу 5–7 км кілька разів на тиждень ніякої додаткової підготовки не мав. Це точно додає плюсів до витривалості.
Час на канал знаходжу "уривками" у вільні хвилини. Об'єм інформації на каналі вимушено зменшився, але я вирішив зайняти тут принципову позицію — я буду слухати музику і про неї писати.
Чим більші темпи мобілізації, тим більше чоловіків, а в деяких випадках і жінок, вимушено "випадуть" із музичного життя. Це, безперечно, вплине на обидві сторони сцени — тих, хто грає, та тих, хто слухає.
Без країни не буде культури. Вона окремо як явище не виживе. Тому оборона має зайняти левову долю зусиль суспільства. І так, це, на жаль, пожертва творчим процесом, розвитком культури та культурних явищ. Так само й важка сцена втратить — темпи розвитку. Якісь гурти не повернуться, з очевидних причин. Хоча водночас я не вважаю, що в Україні поменшало цікавих релізів чи гуртів. Це певною мірою парадокс, де культура "ощетинилась" релізами й творчим стрибком проти навали росіян.
Чим далі, тим більше переконуюсь у твердженні, що маленька радянська армія воює проти великої радянської армії. Дуже-дуже багато кричуще застарілих та омертвілих порядків, які виконуються просто для галочки. БЗВП — одна перевага, у нас інструктори були реальні бойові дядьки. При чому всі. Вони мало говорили, більше показували, ще більше змушували робити нас. Решта курсу "молодого бійця" — як-то умови перебування, санітарні умови, моральний стан, побут — усе дуже сумно. Вкрай сумно.
Військовослужбовці різні. Потрошки з усіх прошарків суспільства. Від тих, хто майже докотився до безхатченка, п'яниць, до інтелектуальних людей, власників бізнесів, айтівців, які у своїй сфері дуже дорого коштували.
Рецензент Неформату, засновник та співавтор Телеграм-каналу Spinach Hits. На початку липня добровільно долучився до лав ЗСУ.
Я завжди знав, що рано чи пізно долучуся до війська. Брати участи у визвольних змаганнях — це честь, як би важко не було відпустити своє сите й комфортне життя. Морально готувався до цього всі ці два роки. Намагався допомагати війську донатами й активним волонтерством (привіт "Фронт плюс Тил"). Але цього мало на цьому етапі, тому шукав вакансії на Lobby X, поспілкувався з кількома підрозділами, вибрав той, який здався найбільш підходящим, і почав процес мобілізації.
Я попередньо готувався — ходив у тир, розумів базове поводження зі зброєю, пройшов домедичку, займався спортом, слідкував за здоров'ям. Ну й читаю літературу: посібники з маскування, топографії, тактики ведення бою тощо.
Я ще досі проходжу БЗВП. До учебки рекомендую всім просто готуватися як до незабутніх вражень, подивитися кілька роликів на ютуб із тим, шо варто взять із собою, і готуватися, шо буде по-всякому) Дуже круто, якщо ви йдете не один, або якщо з вами поруч є вмотивовані люди. Інакше можна трохи поплавитися від "ухилянтів" поруч.
Донедавна Шпинат активно волонтерив
У мене телефон зараз ± раз на тиждень, тому поки тільки наспівую собі пісні в голові та слухаю ті пісні, які весь тиждень наспівував. Після учєбки планую трошки більше слухати музичку, яка повиходила за літо.
Мобілізуйтеся чи переховуйтеся — діло вашої совісті. Ну й що пріоритетніше, музичне життя чи існування країни, питання риторичне.
Сподіваюся, більше молодих людей, які ще не військовозобов'язані, будуть грати музику, як і більше дівчат. Також сподіваюсь, що буде більше україномовної музики з текстами не про щось абстрактне, а про власні рефлексії про війну. Аби все не тільки в байрактарщину то йобнуло.
Мені пощастило, що поруч зі мною є рекрути в "Трійку", які до свого КМБ теж отримують сотий ВОС. Тіпи теж як і я вмотивовані та спраглі до знань. А ще тут пару бувалих із досвідом. Тож ми ділимося літературою, вони діляться знаннями, можна поспілкуватися за життя.
А так, звичайно, багато бусифікованих із відповідним настроєм і ставленням до них із боку інструкторів і відповідні затяги додаються через підвищений ризик СЗЧ і тд. Але жить можна, далі точно буде цікавіше)
Вокаліст і гітарист тернопільського емо-панк гурту УВАГА. Після проходження БЗВП, у червні розпочав фахове навчання.
Впродовж усього періоду повномасштабного вторгення і я, і мої друзі активно включились у волонтерський рух: донати, відкриття банок, їжа для військових, благодійні концерти. Щодо останнього — усі концерти гуртів, у яких я граю, були благодійними. Однак, із часом зрозумів, що цього недостатньо. Аналізував загальну ситуацію, спілкувався з близькими, які вже на фронті, й прийняв для себе рішення, що пора йти. Разом із двома друзями вирішили йти в одну бригаду, саме так і почали рухатись.
Я активно займався спортом протягом останнього року, однак не тільки для того, аби вивезти фізуху, ще і для задоволення. Загалом фізичне навантаження у моєму житті не є чимось новим, тому й увагу на цьому я б не акцентував. Мій товариш пройшов курси управління дронами, я не дійшов, однак він допоміг мені мінімально із цим розібратись. Також велику частиною розуміння "шо, як і куди" можна взяти з простого "слухання": знаходиш нормальні, прозорі канали з інтервʼю, репортажами та спецвипусками про військових, їхню службу та досвід, і сам потрохи починаєш краще орієнтуватись.
(Якби міг щось змінити) думаю, не обійшовся би без такмеду, це справді потрібно всім знати для особистої безпеки, як у війську, так і в цивільному житті. Також допоможе спілкування з людьми, які вже служать або проходять військову підготовку в різних напрямах, аби зрозуміти, у якій сфері війська ти зможеш бути найбільш ефективним.
У січні УВАГА випустили перший повноформатний альбом
З музикою все на паузі, під час БЗВП часу на це не знаходжу, але після навчання надіюсь хоч якось відновити.
Хотілось би, аби більшість людей таки долучилась до війська або до активного волонтерства, але це неможливо з багатьох причин. Культура житиме в будь-яких умовах і завжди буде адаптивною, однак протяжність війни залежить також і від нас усіх, тому треба братися за голову
Відчуваю себе добре. Навчальний центр, де я зараз перебуваю, справді нормально побудований як ззовні, так і у внутрішній "кухні". Хороше навчання, справедлива критика та похвала, достойні (наскільки це можливо) умови. Оскільки я веган, то готую сам, напевно, для мене це єдиний дискомфорт.
Встиг потоваришувати з декількома хлопцями. Наявність спілкування із цікавими людьми, яких обʼєднують спільні важкі умови, додає відчуття комфорту.
Стендап-комік, засновник стендап клубу Comedy Store Lviv, а також різносторонній подкастер, гостями якого були зокрема й такі виконавці як Довгий Пес, Джонні Дивний, Діма Хейтспіч та деякі інші.
Ще у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення я не рвався до воєнкомату, як більшість свідомих та сміливих чоловіків, бо ніколи не був прихильником стояти в черзі, ахах. Почекав поки трохи спаде, й через кілька тижнів пішов до свого воєнкомату дізнатись, що до чого. Як виявилось, моєї особової справи не знайшли, і я залишився далі працювати, давати дупля, починав збирати донати на стендапах, відправляти гроші у фонди й панічно читав новини з ранку до ночі.
У 2023 році я вирішив повторити спробу сходити у воєнкомат, бо зрозумів, що війна не закінчиться так швидко. Після декількох ходок, коли мене слали по кабінетах, а потім нахуй, я облишив це діло та почав активно волонтерити особисто та з друзями, точково допомагати бригадам, паралельно дізнавався та консультувався, куди б можна було піти й де би я був корисним.
У 24-му я остаточно визначився, що хочу йти на війну, тому обрав бригаду, пройшов співбесіду та, на жаль, мені відмовили, а потім друзі з твітеру закинули мою кандидатуру моєму теперішньому побратиму в батальйон "Вовки Да Вінчі", а саме в медичну службу "Ульф", бо хотів я стати бойовим медиком. Одна співбесіда, КМБ перевірка, чи я підходжу, базова військова підготовка, й ось я на Донбасі з найкращими людьми.
Рішення кожного разу було імпульсивним, багато раз його відкладав через непевність і брак розуміння, як працює армія, структури військ та загалом, що відбувається на цій війні. Але чим далі тягнув, тим більше розумів, що не можу далі сидіти на цивілці, треба робити більше — я можу, я хочу, і я пішов.
Підготуватись насамперед треба морально. Варто зрозуміти, що шанси загинути ну дуже різко піднімаються, особливо якщо йдеш у бойову бригаду, а саме в таку я і хотів, найбільше боявся залишитись десь перебирати папірці.
Фізуха теж важлива, вам прийдеться багато бігати, багато таскати на собі, тому пробіжки й кач протягом декількох місяців сильно вплинули на мою витривалість надалі.
Ну й оскільки я хотів йти на бойового медика, то ходив на курси з тактичної медицини від "Соломʼянських Котиків", раджу ці їх, до речі, пройти навіть цивільним, не зашкодить.
Якби міг, я би точно відвідав ще більше курсів з тактичної медицини та почав би фахове навчання підвищеного рівня, просто для цього треба було б відкласти трошки більше грошей. Точно би йшов одразу у свій підрозділ до цих самих людей.
Іншим пораджу ходити на курси дронів/такмеду/стрільбу, що кому більше до душі. Зараз майже на будь-яку військову професію є благодійні або безкоштовні курси/вишколи, тому це не є проблемою, тільки знайти сторінки в Інстаграмі та слідкувати за розкладами, доволі просто.
На своєму Телеграм-каналі Йоггіслав часто ділиться порадами з військового життя
Та й не сприймайте це так, що ви йдете помирати, ні, ви йдете на роботу, важку, ризиковану, але 100 % виправдану та гідну поваги, найкращу роботу у вашому житті. Головне, щоб робилось усе з кайфом, і тоді армія буде для вас комфортним місцем.
Це не буде новиною або секретом, якщо я скажу, що в питанні мобілізації комунікація держави з народом повністю пройобана і всрата до неможливості. Мені не подобається загалом ідея мобілізації, а от рекрутерство — вже зовсім інше діло. Рекрутинг — здорова та крута історія, яка зараз розвивається та набирає обертів. Треба більше показувати, що в армії є не тільки смерть, а і свої приколи, й тут кожному знайдеться робота до душі. А ще коли ти рекрут, а не мобілізований ти обираєш, ким станеш, коли виростеш.
Культура важлива, культура — це класно, але, з іншої сторони, якщо ми будемо прикриватись важливістю культури, уникаючи своєї участі в цій війні, то й культури ніякої не залишиться. Ну що це за аргумент типу "я виїхав у Польщу за 5 тисяч доларів, щоби писати там реп, бо на війні мене убʼють і не буде культури", це ж смішно, пацани.
Знаю багато творчих людей в армії, які продовжують свою діяльність, знімають відоси на ютуб, пишуть музику, вірші, книги, малюють… Повірте, творча людина зможе знайти можливість проявляти себе. Уже навіть дійшли до того, що створюються мобільні студії звукозапису, які їздять у райони бойових дій для того, щоб там записати артистів. А деякі йдуть у відпустку й там записують свої треки, як ось мій друг Козачок. Тому взагалі не бачу тут ніякої проблеми, скоро планую відновлювати і свою подкастну діяльність на ютубі, бо чому б ні?
Великий тред від Йоггіслава про те, що варто брати з собою на КМБ
Я в захваті, ніколи не думав, що буду такий щасливий приїхати на Донбас у піздячку. Люди тут ахуєнні, робота мені подобається, але, можливо, це через те, що я йобнутий.
Важливо, напевно, підкреслити, що це особливість мого батальйону та підрозділу, у нас усе трішки по-іншому й по мінімуму саме армійських затягів, у нас тут усе по-людськи.
Саме БЗВП скрізь дуже по-різному, у мене було просто і весело, у когось дроч із фарбуванням бордюрів і жосткою фізухою. Я потрапив у щось більш приземлене, але варто черпати від інструкторів максимальну кількість корисних знань. Вчіться стріляти, копати та ТАКМЕД, бо це три стовпи, на яких тримається життя солдата на війні.
Важко інколи морально, але тому я і говорив, що треба підготуватись. Сприймайте все з гумором і будьте чемні, та і все буде у вас піздато. Особливо, якщо ви обрали батальйон "Вовки Да Вінчі".
Наостанок, як і обіцяли, ділимось списком каналів, де люди з музичним бекграундом описують свою службу в ЗСУ.
- Олексій Мельничук, один із засновників, комунікаційник та івент-менеджер електронної спільноти Detali, один з організаторів серії андеграундних концертів Потужняк.
- Заступник головного редактора медіа "Слух" Данило Панімаш.
- Денис Жуковський, ударник в Guerilla Noir та O'Hamsters.
- "кібербліндаж йоггіслава".
Фото надані героями матеріалу
