Amphibian Man: Люди відвикли слухати самих себе

Минулого тижня на лейблі Neformat Family ми випустили "Flaming Home" — тринадцятий реліз київського surf-rock проєкту Amphibian Man. Тож зараз говоримо з його засновником Іваном Семещенком про філософію проєкту, його місце в українській андеграундній сцені та особливості сприйняття інструментальної музики.

Amphibian Man
Сьорф-рок проєкт із Києва

Проєкт виник влітку 2015 року як сольний проєкт гітариста Івана Семещенка. Його філософія полягає в максимально простому, швидкому й чесному створенні музики. Музикант старається притримуватися перших написаних варіантів своїх композицій і розвивати аранжування для оригінально придуманих рифів і структур. Дискографія Amphibian Man налічує 13 альбомів та EP, декілька альбомів каверів, а також декілька синглів.

Іван завжди самостійно пише музику для проєкту, але співпрацює з іншими музикантами, аби давати живі виступи. Зараз в Amphibian Man є новий концертний склад, і хлопці активно репетирують.

 

— У твоєму випадку ми говоримо про інструментальну музику, де певний ключ до розуміння може давати хіба назва релізу, назва треку та візуальне оформлення. Чи не було такого, що тобі бракувало саме лірики, аби передати певну думку або емоцію? І чи важливо тобі, аби трактування слухача відповідало творчому задуму, або ж ти навпаки навмисно створюєш максимально широке поле для сприйняття?

— Моє завдання — задати напрям, набагато важливіше, що людина сама в цьому знайде. У цьому і краса інструментальної музики — у всіх людей є однакова можливість її зрозуміти.

Назвами я намагаюсь конвертувати звуковий образ у слово. По візуальному оформленню так само: референс, в основному, абстрактний, художник висловлює як відчуває.

— На твоєму рахунку вже доволі велика кількість релізів, при чому серед джерел натхнення для них і стародавні цивілізації, і попкультурні фільми та ігри, і класичний метал… Як узагалі ти обираєш теми для альбомів? Умовно, ти надивився документалок про Вавилон і записав під настроєм альбом, або ж ти постійно цікавишся якоюсь темою, збираєш треки поступово, а потім об'єднуєш їх за темами?

— Насамперед це те, що зі мною резонувало, викликало яскравий образ. У шкільні роки я цікавився міфами древніх народів. І коли десь у фільмі показували якусь давню цивілізацію і грала музика, у мені це викликало відповідні асоціації. У перших альбомах мені було цікаво розібрати, як саме це працює, чому така музика викликає такі образи й асоціації. В останніх же релізах я намагаюсь зробити цей процес максимально інтуїтивним. Де навпаки просто пишуться пісні без теми і якогось попереднього очікування. Концепція приходить уже під час роботи над піснями, а інколи вже після прослуховування.

Так, у процесі роботи над матеріалом буває, що залишаються якісь цікаві заготовки, або навіть і готові пісні, вони тоді чекають свого часу. Наприклад, назбиралось декілька пісень у “східному” звучанні, можливо, вийдуть у рамках ЕП, або навіть буде ”Pyramids Vol 2”.

— Це нас підводить до альбому “Flaming Home”. Перша моя асоціація з назви та обкладинки — це наша Україна, наш дім в огні війни. А ще ти розповідав про Колоса й гординю, й тут одразу думається про росію… Однак з попередніх розмов ми вже знаємо, що ти почав працювати над цими треками задовго до ескалації війни в повномасштабну. Тому перепитаю, як саме ти підбирав назви альбому, пісень, графіку, сенси? Як гадаєш, чому вони можуть отак резонувати з теперішніми подіями?

— Назви пісень й ідея візуального оформлення прийшли якраз під час прослуховування готового альбому (ред. альбом був записаний у січні 2022-го). От, наприклад, про того ж Колоса, це було перше прослуховування альбому. Тільки почався трек, у мене відразу в голові виник образ якогось величезного могутнього людиноподібного створіння, яке неквапливо пересувається і знищує все на своєму шляху. Тобто я орієнтуюсь на образи, які викликає музика, а інколи просто приходить слово. От слухаєш трек — і хоп — приходить назва. Тому, думаю, так і вийшло, що альбом резонує із теперішніми подіями, тому що робив усе інтуїтивно.

Зазвичай так і в житті: ми знаємо, що насправді нам треба, куди йти, що робити. Просто ми не даємо цьому знанню виходу, адже відвикли слухати самих себе. А приймаємо рішення суто інтелектуально, що насправді не дуже ефективно, бо для цього необхідно продумати величезну кількість варіантів і не факт, що саме так і буде. А коли ти направляєш увагу на себе, свої відчуття — у процесі роботи найкраще рішення приходить саме.

Після початку війни я сам був трохи в шоці як “перегармонізувалась” (не знаю, яке слово підібрати, але підходить музичний термін) концепція альбому. Ну й зазвичай те, що всередині, те і ззовні. Можливо, десь глибоко відчував, хоча я до останнього думав, що це приколи якісь, за ситуацією взагалі не слідкував і не думав, що так може бути...

Також альбом доступний на стримінгових сервісах 

— Чому ти зацікавився темою мікротональності, та чи важко було переналаштуватися грати музику по-іншому? Що, на твою думку, цей підхід змінює у звучанні твого проєкту, які можливості дає тобі як творцеві?

— Після “Flying Microtonal Banana” гурту King Gizzard & the Lizard Wizard. Також почав цікавитися турецькою музикою, у мене ще й саз є (турецький інструмент, у якому використовуються чверть-тони). Я і гітару собі таку зробив десь у 2017–2018-му. Але більш інтенсивно почав досліджувати аж у 2021 році. Такий підхід дає музиці нові інтонаційні можливості, але й підштовхує робити її більш модальною, щоби показати ці нові інтонації у всій красі.

— Живі виступи Amphibian Man не відбуваються надто часто, якщо я правильно розумію, через те, що живий склад проєкту не завжди виходить стабільним. Нема можливості сформувати постійний склад, або ж це просто не є твоєю головною метою, і тобі куди цікавіше просто створювати музику?

— Основна цінність проєкту для мене в тому, що я можу написати й відразу свіжим видати матеріал у тому стані, як він був придуманий. Це для мене є першочерговим. Ну, з барабанщиком ми вже достатньо довго граємо, до того ж і в Zombie Attack, тому, думаю, зараз ситуація зі складом стабілізується

— Наскільки важливо для тебе повністю контролювати процес творення музики? Чи пробував ти включати інших музикантів у нього, й що із цього виходило?

— Зараз це єдиний варіант, коли можна актуально видавати музику. У всіх учасників робота плюс, в основному, є додаткові проєкти. За наявної кількості часу, вивчити, відрепетирувати, записати та видати альбом може зайняти в районі року, а то й більше. А оскільки я пишу багато музики, це би призводило до того, що вона просто лежала в шухляді роками.

Те, як ми граємо вживу, відрізняється від того, як записано, бо кожен учасник привносить щось своє, і в цьому теж свій кайф. Я б із задоволенням колективно записав альбом, тому в майбутньому це цілком реально, треба тільки ресурс на це.

На каналі Amphibian Man можна знайти чимало цікавих відео 

— Ти згадав, що є учасником треш-метал гурту Zombie Attack. Наскільки ти можеш реалізувати свої творчі задуми там, та що дає тобі в емоційному чи навіть у практичному плані можливість перемкнутися на таку, геть іншу музику?

— Реалізую в повній силі, так би мовити) Зараз у нас назбиралось дуже багато нового матеріалу, першу частину будемо скоро записувати. Це якраз той випадок, коли матеріал придумую я, але записом займаємось колективно. В емоційному плані це дає геть іншу палітру переживань у процесі написання і виконання. У практичному ж це дає просто безмежний горизонт для нових експериментів, підходів та ідей.

— Нещодавно ти випустив окремий трек “Glass”. Можеш розповісти більше про його створення та те розбите вікно на зображенні?

— Цей трек увійде в третій, новий альбом після “Flaming Home” і “Path” (той, що із більш традиційним сьорф звучанням). А розбите вікно — це теж відео із мого інстаграм-каналу (про який ми писали у новині з синглом “New Dawn”). Зняте було у 2021 році, ще до війни, зараз там по-моєму, скла вже повністю немає. Цю пісню я написав і записав буквально за декілька днів і вирішив випустити разом із відео.

 

— Чимало українських виконавців відчули сплеск уваги після 24 лютого — через особисті повідомлення, прослуховування на стримінгах тощо, при чому як від українців, так і від іноземців. Чи помітив ти щось подібне? Чи була якась така увага, що тебе особливо зачепила або здивувала?

— Так, багато людей писали в соцмережах, цікавились чи все в порядку, підтримували і словом, і покупками. Багато почали купувати відразу всю дискографію. І зараз теж продовжують підтримувати, наприклад, замість 7 доларів за преордер альбому людина платить 50.

— А де саме найбільше слухають Amphibian Man?

— Згідно з аналітикою, найбільше США, потім Україна, росія і Європа. Якщо у форматі "домогосподарки за 40" — то це чоловіки 25–35 років, причому майже 90 %.

— Твої роботи однаково охоче слухають і в середовищі сайкобілі/рокабілі, і в українській панк-сцені, живі виступи теж відбуваються в дуже різноманітній компанії. Тож частиною якої сцени ти насамперед відчуваєш проєкт Amphibian Man і як ти балансуєш між різними тусовками?

— Тут насправді складне питання, саме ядро музики це все-таки сьорф, а от форма може бути дуже різноманітною. А музична сцена все ж спирається на форму. Якщо якось так вийде, що буде альбом в електронному звучанні, то я б не став відносити гурт до електронної сцени. Але на цей момент виходить, що найбільша взаємодія відбувається саме із сьорф і панк-тусовкою. 

Один з живих виступів проєкту 

— Сьорф рок в Україні не надто поширений жанр. З найближчих гуртів, які більш концентруються саме на сьорфі, ще можу згадати Chillera, The Tea Ship і Kraken Landau. Чому, на твою думку, сьорф в Україні доволі мало поширений у порівняні з тим же психоделічним роком, наприклад, чи рокабілі? І кого би ти сам виділив з українських команд у своїй ніші?

— Серед українських команд мої фаворити — SPTP і Cobra Twist. З усіх команд вони найбільше резонують зі мною. Мало, мабуть, тому, що сьорф — відносно непростий жанр, особливо інструментальний. Це має бути продумана кожна нота як і в гармонії, так і мелодії, і добре настроєний звук, в іншому випадку, це все розвалиться і буде погано звучати

— Сьорф-музика зародилася в США десь 70 років тому. Як сильно змінився/розвинувся жанр із того часу, на твою думку, як еволюціонувало звучання сьорф-року? І чи виділив би ти когось із відомих іноземних виконавців, які найкраще репрезентують теперішній стан жанру?

— У 60-х це була перша хвиля класичного сьорфу. В основному, це були пісні про пляж, сьорфінг, автомобілі, дівчат, але в тих же 60-х вона й затухла. Наступна хвиля була в 90-х — у цей період виникли команди, які продовжували лінію 60-х, а також нові гурти, які привнесли в сьорф звук інді-музики тих років, наприклад, Man or Astro-Man? Також частіше почали підніматись теми космосу, інших цивілізацій. Популярності сьорфу додав і фільм “Кримінальне” чтиво, у саундтреку якого було декілька сьорф хітів.

Мені ближче сьорф 90-х та і, в принципі, загалом музика 90-х. На жаль, я не сильно в курсі, як зараз справи із сьорф сценою, давно не слухав свіжі релізи. Але з іноземних виконавців можу виділити ті, які найбільше на мене вплинули — The Fathoms, The Secret Samurai та The Nebulas.

—Чим ти далі збираєшся займатися в рамках проєкту? Чи є вже плани на наступні релізи, живі виступи тощо?

— Зараз є готовий альбом “Path” — планую випустити його навесні, також є заготовки для ще одного альбому в такому ж звучанні. В ідеалі на 2023 я планую серію із чотирьох альбомів. Живі виступи, я думаю, теж у 2023 почнуться.

Amphibian Man у мережі:

https://amphibianman.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/amphibianmansurf
https://www.instagram.com/amphibianmansurf/
https://www.youtube.com/channel/UCxQe123ykYlE6ZGrcjR4SKA

Neformat.com.ua ©