Zwyntar - Мертві Голоси (2018)

Колись давно, один маленький хлопчик років восьми кілька місяців ходив у місцевий будинок піонерів. Там він не розумів, для чого йому дали дивну дерев’яну дошку з дивною декоративною різьбою — прямі лінії, мов лади на гітарі, але глибокі. Він не розумів, чому її кличуть пральною дошкою і як тоді можна на ній грати, тим паче його улюблену тему з Сімейки Адамсів — тріск та й годі. А гурт Zwyntar розуміє, хоча й дошка в них дерев’яно-металева.

Дивне, проте доволі закономірне явище на теренах українського андеграунду з’явилося зненацька. Випустивши сингл "Ти не бог", а слідом і ЕР "Гріх" ці послідовники культу Смерті з Південним Присмаком гучно заявили про себе. Взявши до рук цю саму пральну дошку, банджо і купу різних інструментів, притаманних гарячим південним хлопцям, Zwyntar увібрав у себе все найкраще від модного серед хіпстерів dark country і створив свій, абсолютно новий погляд на нього.

Рeцензія на Zwyntar - Гріх (2016) від Nico

Ще з першого синглу гурту можна прослідкувати зародження чогось нового, що ніколи не буде дано ані 16 Horsepower, ані Кінг Дьюду (який, за інсайдерською інформацією, є хорошим другом гурту). Мова про неймовірне поєднання Південної готики та українського фольклору, яке за аналогією з тематичними тегами, можна окреслити Темна Україніана. Змішати зомбі-реднецький кантрі-блюз і коломийки від мавок — чи це не секрет успіху?

Перемога Потойбічної Конфедерації — така перша асоціація, коли чуєш, як ідеї творців неймовірним чином втілилися в альбомі "Мертві Голоси". Нестандартний підхід до всього, що стосується музики, дозволив наповнити цей лонґплей дев’ятьма некротичними хітами, майже жоден з яких не є прохідним. А вся нечиста сила ховається в словах, що їх промовляє дует Саші Кладбіще та Divuar.

Звісно, інструментальною частиною здивувати примхливого слухача дуже важко. Проте Zwyntar зі своєю еклектикою, що, хоч, здебільшого і Південна, аніж українська, є тією самою кулею в барабані револьвера мерця-злодія, що влучно і назавжди залишається у мозку слухача. Не дарма ж тут зібрався майже автентичний блюґрас-склад.

Так, вже перший трек "Мексиканець" є турбо-хітом за усіма параметрами. Кантрі-балада про чоловіка, який помирає на цвинтарі від надмірного споживання текіли та кохання до милої Люсії, з неймовірно мелодійним приспівом, від якого на очах виступають сльози чи то радості, чи то суму, і який хочеться кричати п’яним, згадавши біль розлуки. І все це під, здавалося б, простенький мотив, але який змушує ментально і фізично танцювати, хочеться тобі того чи ні.

Найбільш помітний вплив українського фольклору у треку “"Микола". Така собі сповільнена коломийка, що могла б бути колисковою для поганих діточок. Історія про двох Микол, яких вбили біля школи та біля церкви, за те, що багато грішили, тобто Темна Україніана в дії. І так, композиція до композиції, альбом сповнений історій про мерців, від мерців, для мерців, про муншайн (самогон), бари на болотах, друзів без голів, тощо.

Утім, представлений поміж інших трек про кажанів є, хоч і з моторошними нотками, але, ймовірно, особистим і особливим для гурту, враховуючи інформацію, що хлопці та дівчата підтримують притулок для цих нічних створінь у Харківській області. Тож, не все лихе, що неживе, але живе, якщо ви розумієте про що я.

Це рукокриле в усій своїй красі постає перед нами на темному фронт-арті, над яким працювали Ксенія Білан та Катерина Шедель. За словами засновника гурту Eric Voloshin це кажан в масці мексиканського борця-лучадора, який бореться за себе. Його зображення дуже гармонійно поєднується з ще більш темним фоном, який робить крила ще більшими і страшнішими. І це наштовхує на думку, що це лише на перший погляд історії Zwyntar прості і не такі страшні, а якщо прислухатись — знайдеш щось більш лячне і глибоке.

Питань щодо звуку немає взагалі. Все звучить природно, як і має звучати подібна музика. Аналогів, рівних за якістю, на українській сцені немає, як і немає згадок про них в андеграундних альманахах. Склад та набір інструментів не такий, як у звичайних гуртів в Україні, тож єдиною проблемою, за словами лідера гурту, був час, витрачений на запис, зведення і мастеринг. Проте, все вийшло на такому рівні, щоб гурту висловлювали повагу King Dude, Bain Wolfkind та інші визначні постаті темного боку кантрі.

Влучне використання міцних словосполучень, переосмислення образів, притаманних дарк-кантрі, надання їм українського колориту — це все на користь концептуалізму Zwyntar. Для українського андеграунду цей проект — перемога, якої ніхто до цього не реалізовував. Для європейського слухача — цікавий новий погляд на стиль, з яким доволі важко експериментувати.

Тож, залишається сподіватися, що музиканти допрацюють концепт живих виступів і будуть хоч walking dead, а не зовсім мертвяками на сцені, хоч і автентичними. Антураж і костюми, все це, звісно, грає на користь, проте лише одним крутим матеріалом не відкупитися. Єдиний в Україні гурт, що грає таку версію американсько-українського фолку має бути взірцем для всього світу, тримати встановлену планку і боронити свій бар на болоті від алігаторів, якщо ви розумієте про що я.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Zwyntar у соцмережах:

http://zwyntar.com/
https://vk.com/zwyntar_band
https://www.facebook.com/zwyntar
https://zwyntar.bandcamp.com/
https://soundcloud.com/zwyntar
https://www.youtube.com/channel/UCio0I8HBJ7rWc7tk17rYqHw