Infected - гурт з 30-річною історією

Тридцять років Незалежної України означають десятки тисяч кроків до мети — відповідати статусу незалежності, у тому числі демонструвати її на своїй музичній сцені, розширюватися зсередини, витісняючи панівні впливи хоч і недалекого, але минулого, у всіх сферах.

Ми вдалися до археологічних розкопок, аби розповісти вам про гурт, що є однолітком Незалежної України. Вони пережили декілька возз’єднань та 90-ті, виступали на одній сцені із Napalm Death, якими, власне, надихалися на старті, й досі пишуть музику, хоч і в активно-пасивному статусі. Знайомтеся або пригадуйте, київський смерть-метал гурт Infected!

"Столичний гурт Infected справедливо можна вважати одним із піонерів жанру в Україні, а їхній дебютний альбом "Infected Generation" — одною з найкращих робіт у вітчизняному смерть-металі. Він є яскравим свідченням того, що, попри складні економічні умови 90-х і загальне становище, у якому була українська музична культура після СРСР із його залізною завісою, у нас усе ж вистачало талановитих музикантів, які могли в міцні релізи. І хоч український смерть метал не мав помітного впливу на локальну сцену надалі і великого розголосу у світі, як той же блек метал, Infected — один із найкращих жанрових гуртів у тій генерації. Особисто я радий, що через стільки років у музикантів з'явився інтерес і бажання продовжувати й вони випустили другий у своїй дискографії повноформатний альбом "Coffins", — Микола Мага, музичний експерт.

Альбоми

Infected випустили дебютний повноформатний альбом "Infected Generation" у 1996 році, також записали спліт із культовою японською мінскор командою Unholy Grave у 1997-му й майже зникли на добрих 14 років! Якимось чином гурт залишив надію на своє повернення, але нового альбому довелося чекати довго. Ударник гурту Віталій Пригунов розповів, чому робота над альбомом затягнулася майже на декаду, а також пояснив нюанси цього проєкту:

— Щиро кажучи, "Coffins" у нас вийшов більше як збірник, і ми вирішили його так оформити, бо процеси його підготовки ну вже дуже затягнулися. Можна сказати, що 10 років — період роботи над піснями, які до нього увійшли. З нового матеріалу там лише три треки, решта — композиції 90-х, ретро-пісні, записані не так давно, ми їх переграли.

До речі, за словами Віталія Пригунова, їхній перший альбом "Infected Generation" записувався так само довго й не одразу:

— Ми зробили його на колінці, а потім рік записувалися й ще якийсь час вірили, що нас випустить Nuclear Blast, вели тривалі перемовини із ними. Річ у тому, що ми хотіли заробити на цьому альбомі, вийти хоча б у мікроплюс. А коли нам казали, що лейбл покриває 25 % або навіть 50 % від загальних витрат, то ми відповідали, що це маячня! Хоча зараз ми б уже бігли за ними та кричали "Так, будь ласка!!!", реалії змінилися. На хвилі підліткових мрій ми уявляли це так: підписати контракт — означає, що ти стаєш популярним, хіба ні? Тобі і кліп знімуть, у турне відправлять і тому подібне. Оскільки ми були такими максималістами, то це нас теж підштовхувало ставати кращими, технічно й не тільки.

— Чому взагалі виникла тривала перерва в діяльності гурту?

— Вирішив зробити перерву на рік, а вийшло на 10. У мене народилася одна дитина, потім друга, й гурт відійшов на другий план. Потім я заностальгував за музикою, вирішив знову заграти зі своїм кумом, гітаристом Сашею Тинкевичем, але співати він категорично відмовився. Після возз’єднання, у 2011 році, ми навіть спробували додати дівочий вокал, пів року в нас співала дівчина, бо ми хотіли мати окрім гроулінгу й щось мелодичне, але потім узяли до себе на постійну основу нашого спільного знайомого Юрія Савченка в якості вокаліста. Його, до речі, можна почути на новому альбомі. І ніби все пішло-пішло, та потім у мене знову народилася дитина, у 2017 році, і довелося знову взяти творчу паузу.

У 2012 році гурт перевипустив свій перший (та єдиний на той момент) альбом "Infected Generation", який до того виходив лише на касетах:

"Насправді альбом ніколи не виходив на CD до цього, тому це було перше і єдине його видання. Гурт зробив ремастеринг альбому, щоби перевидати його на компакт-диску. Ми співпрацювали з Infected ще з 90-х, тому хлопці звернулися до нас із питанням видання диску. Я був під впливом цього альбому ще з тих часів, тому жодних вагань не було", — директор лейбла Metal Scrap Records Inc. Анатолій Кондюк.

Цей перевипуск дав музикантам достатньо мотивації для наступних кроків та дав змогу усвідомити власну вартість на українській сцені:

— Тут варто подякувати Анатолію Кондюку, нашому другу із 90-х, який від імені Metal Scrap зробив для нас просування, і якісь фанзіни та музичні сайтики потроху почали реагувати на наш перезапис. Ми вже з гумором тоді розуміли, що пройшло стільки часу й наша музика конкурентно мала б відстати безбожно! Але ні, ми побачили, що стільки років потому її все ще цінують! Коли я бачив бодай короткий схвальний відгук, то мені від цього ставало вкрай приємно, це слугувало своєрідним "пенделем", аби ми хоч щось ще зробили. Те, що в нас є зараз, ми зробили, вклавши лише пів сили. Якби ми робили більше, (кожен із нас знає, як саме і хто саме), то було б у десять разів більше пісень.

"Infected є початком української death metal сцени у вигляді найякіснішого, на той час, продукту. Вони були одним із найміцніших та найвідоміших гуртів України та СНД, "піонерами" українського андеграунду", — директор лейбла Metal Scrap Records Inc. Анатолій Кондюк.

Чому замість багатьох потужних українських метал-лейблів ви обрали для випуску нового матеріалу "Coffins" саме різношерстий MOON Records?

— Скажімо, я не зовсім можу розрізняти різні лейбли за міццю. Скажу лише, що ми з Андрієм Пасічником (ред. — засновник музичного видавництва MOON Records) уже знайомі років зо 30, тому наші відносини посприяли такому рішенню, у нас із лейблом давня історія співпраці й нам хотілося цього разу випуститися саме на національному лейблі. Це також відповідає нашій концепції, оскільки MOON Records випускали наш альбом "Infected Generation" у вигляді касет, а композиції з тих часів є й на цьому релізі. До того ж ми плануємо випуск вінілів, а MOON Records це якраз уможливлює за наявності власних потужностей. Але зізнаюся, що за часів нашого першого альбому, ми, як молодий український гурт, мріяли про випуск на закордонному лейблі. Це тоді було верхом бажань багатьох радянських/пострадянських музикантів, свого роду досягненням. Зараз я вже дивлюся на це простіше й наперед вийшла мета донести свою музику до свого слухача.

— У музичному колі існує певна спадковість поколінь. Скажіть, чи були музиканти, яких ви надихнули на створення гурту / вибір вектору?

— Я знаю дещо від своїх друзів, звісно, вони вже підросли та стали відомими. Наприклад, той же Льова Курганський, барабанщик Fleshgore, Льоша Ципченко із донецького гурту STALINO, ось вони мені казали в різний час, що я їхній вчитель і моя музика посприяла їхньому вибору, становленню й таке інше. Були й інші прізвища. Мабуть, "вчитель" заголосно сказано, але це приємно. Пам’ятаю, син нашого старого знайомого навіть робив кавер нашої пісні "Disinfected".

До речі, щодо каверів — гурт Infected має власний погляд на виконання чужих пісень, а особливо мейнстримних, що не завжди вітається в середовищі андеграунду. Та попри негативне ставлення "інших", музиканти продовжують використовувати це як свою фішку, маючи в арсеналі кавери на Nirvana, Bolt Thrower, Cannibal Corpse, Gorefest, Machine Head, Fear Factory, Mylene Farmer та інших:

— Перший сейшн ми дали в автодорожньому інституті, там випадково зібралася тусовка, яку ми раніше називали "ботаніка". Тоді в нашому репертуарі була пісня "Smells Like Teen Spirit" й ми були такими собі піонерами, хто знав Nirvana, оскільки вона ще тоді не була супертоп. І потім ми взяли це за фішку — грати кавер якоїсь відомої команди, як наслідок, їх стало дуже багато. Якісь пісні ми почали частіше юзати, якісь перестали, але ніколи не соромилися виконання каверів. Більше того, ми до думки інших щодо цього ставилися індиферентно, тому кавери і далі з’являлися. Нам ще сподобався приклад гурту Luciferian, який зіграв пісню Metallica із притаманною останній жвавістю. Це утвердило нашу думку про те, що трушні стильні артисти можуть собі дозволити подібну розвагу.

Минуле

— Де і як ви знаходили музику, якою надихалися? На чому її слухали?

— Значить, у Києві були так звані "балки", й такі імена, як Андрій Пасічник, Жора Дeментьєв та інші зіграли дуже велику роль у цих процесах — це імена меломанів, які обмінювалися різними записами, робили їхні перезаписи на касетах та бобінах, на різних носіях. Але першим моїм вчителем у плані стилю був Віктор Лук’янов, басист гурту ЕДЕМ. Вітя щотижня, якщо я не помиляюся, приходив до ДК "Большевик", де стояв його столик із записами усілякого добра. Там ти міг його не тільки купити, але й замовити щось. Іноді столик був пустим — Вітя міг не приїхати, і другим варіантом у 80-ті було просто знати інших людей або шукати щось у Домі Звукозапису, де окрім Nazareth по каталогу більше нічого нормального не записували.

Були в мене й інші знайомі, які виїжджали за кордон і звідти привозили вініли, а ми вже з них собі переганяли музику — така касета називалася "мастер". Якщо в тебе була така, то ти вже вважався крутим, до тебе додому приходили люди із магнітофоном і у реальному часі переписували музику собі, ну й так якийсь запис розходився містом. Зрозуміло, що не завжди траплявся дез-метал, як і перша демка Nirvana добивалася до якогось 30-хвилинника. Тому чим більше ти вичитував Metal Hammer, ззаду на останніх сторінках, про якісь демки німецьких рок-гуртів, які потім виростали у Morbid Angel, чи Deicide, тим більше ти в тому ставав підкованим. Відповідно, у нашого гурту сформувалася думка, що не можна слухати гурти із топ-10 — Slayer, Metallica, Anthrax й подібні, бо їхні ідеї — порочні. А треба плавно "красти" в мілкіших гуртів, якихось локальних, хоча пізніше й ті ставали дуже відомими у своїх колах. Але, умовно, щоб у 93-му році зіграти як Vader, то їх треба послухати вже у 90-му. Тому навіть відображення якихось музичних елементів західних колег, схожість на них, виштовхувала музикантів того ж періоду вперед і означає, що принаймні як меломани вони прокачані.

— Звідки у вашій творчості взявся вплив грайндкору?

— Грайндкор, у нашому розумінні, це вдвічі прискорений хардкор. Побачивши на якійсь відеокасеті концертник Napalm Death, там ще грав Мік Харріс, доволі значимий барабанщик, ми просто зрозуміли — якби ми трохи швидше навчилися грати, то в нас би вийшов грайндкор. У нас це й починалося як панк, хардкор, і в нашій музиці помітна досі така грайлива нотка, часточка глупого гумору, яка досі нам притаманна.

— Цікаво, що вам, які захоплювалися Napalm Death, пощастило з ними зіграти на одній сцені у 2017 році!

— Шкода, що Олександра Тинкевича тоді з нами не було, що він не побув із нами в гримерці, адже від його виконання композиції "Scum" люди лягали на ескалатор і думали, що починається війна! Тоді ще більшість людей була радянської закалки. У нас була репитиційна база на Лаврі, й коли ми проїжджали на Арсенальній, ми так могли пошуткувати: він як рикне — усі на ескалатор. А з Napalm Death нам було дуже комфортно, бо вони люди, які прожили зірковість і залишилися спокійними, простими. Їхав би з ними в метро й не повірив би, що це вони!

Документальне кіно про український метал 

— Ви зараз згадали базу на Лаврі, то скажіть, наскільки просто/складно було знайти репбазу у 90-х та на чому ви грали, де брали інструменти?

— Направду, пробратися до репетиційної бази та втриматися там у ті часи було тим ще квестом. Основною базою початку 90-х вважався ДК Корольова, він же був єдиним майданчиком, де проходив щорічний концерт для таких важких гуртів. Коли ж ця база зникла, то всі розповзлися по бомбосховищах, палацах культури абощо, і поділилися на дві касти: на тих, хто експлуатував совкові апарати, хлам, із якого щось намагалися вижати, і на тих, хто пішов далі цього. Серед останніх були наші друзі Crusader, які купили свою репитиційну апаратуру, нехай вона була харківська, часто підгорала зсередини, бо ви ж розумієте, що ми хотіли бути міцнішими за звучанням і кожен із нас опускав стрій)) Тоді на апараті Crusader репетирували й молоді іще Green Grey. Також була досить відома база в гуртожитку київської політехніки, де тоді базувався гурт Arise. У нас була база на Троєщині й не тільки, я був у ліпшій формі, аніж зараз, і сам возив із собою, якщо хто пам’ятає таку назву, "кравчучку" (ред. — ручний візок), великі сумки із залізом, малий барабан, педалі, бас-бочку, якщо її там не було, і купу всього в руках на шляху до цих баз. Так повелося — якщо хочеш "валити", то мусиш тягати.

— Розкажіть докладніше про ці щорічні концерти, якими вони були та наскільки масштабними?

— Такий концерт у Палаці "Україна" був разовою акцією, а потім приміщення закрили на ремонт. Величезне дякую маємо сказати Анатолію Вексклярському, який провів там дводенний величезний фестиваль Independent Group, у якому ми теж узяли участь. Але тоді ми порвали бас-бочку, а ми все-таки серйозно готувалися, та ще йшов запис цього дійства… ну, сталося так, це був цирк, тому довелося змінювати репертуар, грати повільніші композиції.

Серед регулярних залів, де проводилися такі концерти, були зал КПІ, де директор постійно прибігав із криками "зараз усіх прожену!" й тим самим перетворював концерт на лажу, там півтори тисячі набігало; зал НАУ — ось він дійсно збирав! Були й інші київські, але якщо казати про кількість людей у подібних місцях, то це була тисяча мінімум. Якщо ти зібрав на концерт 500 людей у Києві, то це вважалося кисло, провально. Зрозуміло, тоді були інші часи й на рок-концерти ходили чи не всі, не обов’язково було навіть любити цю музику, волосся закриває вуха — уже можна йти! А зараз є велика кількість пропозицій, жанрів, тому такого немає.

"Уже за три часа до начала концерта группы фэнов начали стекаться к ДК “Зоря”. В ожиданиях и беседах время летело незаметно, чему в немалой степени способствовали принесенные с собой жидкости стратегического назначения. Начало концерта затягивалось, и многие из хэдбэнгеров успели несколько раз нажраться и протрезветь.

Наблюдавшая все это администрация зала напряглась не на шутку, и потребовала, чтобы к 21.00 все было закончено. Часы пробили 20.00, и такие условия были просто неприемлимы. В результате длительных переговоров, а также с помощью ценных подарков, соглашение все-таки было достигнуто. [...] Стоит сказать и о фэнах. Несмотря на то. что многие из них от усталости и выпитого еле держались на ногах, тем не менее сражались до конца, и довольно круто поддержали свою винницкую группу.

Ну а теперь выводы. Фест прошел, и это главное. Группы получили возможность показать себя живьем, фэны смогли поугарать и расслабиться.

Как показал концерт, украинские группы ничем не хуже своих российских коллег, но известны в своей стране гораздо хуже. Виной тому недостаточная реклама – отсутствие материалов о наших бандах в средствах массовой информации, редкие концерты и т.д.", - відгук про другий Terroraiser Fest, 1995 рік (збережена мова оригіналу).

Теперішнє

Infected — це одна з небагатьох команд, якій 30 років і яка доволі стабільно веде власну фейсбук сторінку, намагається заповнити лакуни про себе — збирає власні фото, відео, музику в одному місці. Навіть не всі молоді команди так роблять, зариваючись всередині андеграунду.

— Чому для вашого гурту важливо викласти та зберегти свою історію?

— Коли в гурту ЕДЕМ, тоді ще єдиного у своєму роді важкого гурту, з’явилася конкуренція, почали з’являтися інші важкі гурти, почалася реальна боротьба за першість, що призвело до чіткого поділу за стилями. Ми так вирішили, що граємо грайндкор, близький до дез-металу, історично склалося, що ми грали, радше, веселу музику, витоки з хардкору з панківськими елементами. Наші, уже згадувані, друзі Crusader із трешу виросли в дез-метал, грали такий консервативний стиль, то ми поділилися в цих жанрах, але перетиналися конкурентно й намагалися один перед одним здаватися кращими, іноді навіть у буквальному сенсі, наприклад, частіше за когось репетирувати. Ми шестиразовими репетиціями намагалися й собі довести, що ми варті потрапити на ті рідкісні події з важкою музикою…

Щоби ви розуміли, у 90-ті концерти, куди взяли б не просто рок-гурти, а метал, у пострадянській Україні траплялися раз у рік, на всьому пострадянському просторі, напевно, 5 разів у рік. Тому ви уявляєте цю конкуренцію? Це ким треба бути, щоби тебе на таку подію покликали. Ще так нерідко бувало, що концерт міг перерватися через скандал, поліцію й інші подібні фактори. Тому ми зробили своєю фішкою виступати другими чи навіть третіми, аби просто встигнути. Тоді виступ гарантувала велика сукупність факторів — комунікація з іншими музикантами, дружба, вміння конкурентно грати на інструментах, підтримувати активну діяльність. Просто замутити концерт було неможливо. Це спричинило таку ситуацію, що була певна кількість чудових гуртів, відомих в усіх радянських фанзінах, які вважалися крутими, але виступали вони вкрай рідко. В усіх шанс був чи не один єдиний. І ми, віривши у власну першість у своєму "болотці", вирішили дати відповіді на питання "А хто був у дез-металі в місті Києві напочатку 90-х?" — а ось пацани були. Навіть коли мої діти, які вже чули про те, ким і коли ми були, не знайдуть нічого подібного про це в інтернеті, а це важливо. Тому я би звертався до всіх музикантів того покоління — пододавайте про себе інформацію, історії дійсно мало і її треба давати людям, навіть якісь записи із репетицій, якісь демо. Раніше й фотографії з концертів у нас були рідкістю, а якщо хтось ще й мав відео з концерту, то це взагалі було подією обласного масштабу!

Колекція концертних бейджів Infected

Проблемою з цієї ж рубрики є те, що багато старих українських команд не можна почути не те що на стримінгах, а й узагалі знайти їхні релізи в мережі. До того ж чимало і сучасних металістів надають перевагу виключно фізичним реліам, можуть роками не заливати їх на той же Бендкемп. Але це не історія Infected.

— Я від цього й відштовхувався. Навіть моїм дітям, які свого часу захоплювалися подібною музикою, було незручно переходити з одного гаджету на інший, тому я вважаю дуже важливою актуалізацію цих сервісів загалом, а ми якраз у цьому напрямку й рухаємося. Дивіться, пройшло близько 20 років із моменту запису "Infected Generation" й виросло ціле покоління, яке, якби й хотіло дізнатися — а що взагалі тоді відбувалося? — воно не може задовольнити цю потребу, примітивно знайти інформацію про старі гурти. Тому впертися в жорсткий андеграунд "Ні, ми будемо лише на касетах, тому записуйте чи купуйте, якщо хочете нас почути", у сучасному світі це, мені здається, означає ступор. Бо попиту вже не буде, твоє місце дуже швидко займуть інші варіанти, якщо навіть і не цікавіші, то принаймні не гірші за вашу музику. Через таку принциповість, чи то нездатність адаптуватися, ми багато втрачаємо й люди не уявляють, що навіть у "тупом совкє" були нормальні гурти.

—  Який зараз стан гурту, якщо конкретно, ви активні чи не активні?

Відповіддю буде фраза із фільму — "потрібен поштовх". Можливо, якраз наш новий реліз підхопить нас та змотивує на подальший прогрес. Знаєте, як наш реюніон відбувся? Хтось комусь зателефонував і з’ясувалося, що кожен окремо щось вдома грає або, у моєму випадку, настукує. Якщо подібне станеться цього разу, то ми повернемося до активної діяльності однозначно, будемо виступати, але поки що чекаємо.

Infected у мережі:

https://www.facebook.com/infectedua/
https://www.youtube.com/c/VitalyPryga/videos
https://www.metal-archives.com/bands/Infected/33195
https://www.youtube.com/c/INFECTEDMetalTube/videos
https://soundcloud.com/infectedua