Severoth — Vsesvit (2020)

Який напрям у п’ятому альбомі вибрав Severoth? Докладніше в рецензії від Єгора Фелюста.

Для тих, хто не знає, про що мова — Severoth це one man band, який чотири альбоми підряд відточував унікальну суміш ембієнту та атмоблеку з депресивним антуражем, тематикою природи та українським колоритом. Мені жах, як не хочеться починати рецензію з порівнянь, але на початковому етапі творчості без цього нікуди — перші чотири релізи, так чи інакше були створені під впливом Burzum, Darkspace, перших робіт Kroda та Nokturnal Mortum.

Рецензія на Severoth — Самітність (2016) від Альмагеста

Експерименти з "пост" елементами й впровадженням у музику симфонічних аранжувань почалися ще в композиції "Поклик Карпат" на альбомі 2018 року "When the Night Falls…". Після цього всередині кола поціновувачів почалися активні розмови про те, в якому напрямі буде рухатися проєкт — в експериментальному, з впровадженням нових елементів, або у консервативному відточуванні й розширенні наявних навичок.

Якщо вже йде така мова, навіть лейбл змінився: перші чотири релізи видавалися на Werewolf Promotion, а "Vsesvit" — на Avantgarde Music. Тобто рух не за початковим вектором, навіть у контексті підтримки з боку видавця очевидний.

"Vsesvit" — це вкрай вдалий крок у поступовому розширенні порогу входження в музику та збагаченні його інструментарієм. Подібні рухи ніколи ортодоксальними слухачами не цінувалися. На окремих форумах альбом не раз звинувачували у продажності та втраті фірмового почерку, комерціалізації. Відколи під "комерціалізацією" мається на увазі небажання стояти на місці творця, я не знаю.

Альбом не про рифи, це точно. Він про мелодику та не шароварний фолк-колорит. Тобто, з одного боку, тут є доволі типові запозичення елементів народної музики Карпат, є інтерпретація віршів Стуса й навіть цитати зі знакового твору "Тіні забутих Предків". З іншого — зроблено все гармонійно. Знайти горезвісне шароварне паразитування не вдасться: Коцюбинський — у якості вступу; вірші Василя Семеновича можна розчути частково й тільки за допомогою буклету; фолк перекривається ембієнтом, так і не даючи йому привернути до себе занадто багато уваги.

З помічених мінусів — явні композиторські недопрацювання, які доречніше буде називати американськими гірками очікувань. Наскільки прекрасно й чарівливо звучить "Far Above the Sky" з її чіпким приспівом, настільки на її фоні непомітна "Unwritten Letters". "Emptiness" привабити увагу слухача зможе тільки за допомогою Нежевських (Neige, засновник Alcest) постблек прийомів, і то приблизно до середини треку. "Silver Dawns of Spring" більш-менш повертає до заданої першим треком псевдосимфонічної величі, але невпевнено. "Coldness of Sad Eyes" — це типовий Severoth для тих, хто стежить за творчістю проєкту з першої демки 2013 року (ред. виконавець уточнює, що це демо ніколи видане не було і частиною офіційної дискографії не є).  

А ще зверніть увагу на перехід на 7 хвилині в треку "Silver Dawns of Spring". Особисто в мене виникає відчуття дежавю, яке я не можу ніяк пояснити.

Чому, до речі, псевдосимфонічна? Тому що до повноцінних оркестрових розмахів тут дуже далеко. Є прекрасна робота клавішних, які на себе перетягли цю відповідальність, як у гуртах першопроходців піджанру, і є фолк-елементи, які не лізуть на перший план, як у Saor або Cân Bardd.

До слова, творчість Іллі Рафальського, засновника проєкту, ставлять у ряд з роботами Енді Маршала, засновника Saor. Мовляв, "Vsesvit" — це спроба зробити аналогічну музику. Якщо вдаватися у порівняння та аналогії, то куди доречніше буде згадати про проєкт Fuath — там атмосферний блек виведений на передній план, у той час, як фолк присутній тільки як обрамлення.

А взагалі, порівнювати такий матеріал із чим-небудь не варто. Автор вийшов на той рівень, коли виробив свій власний почерк, який не схожий ні на що. Який увібрав все різноманіття жанру та його метаморфозний потенціал. Буде вульгарністю або неуцтвом сказати, що це Saor на мінімалках, як і про схожість з Forteresse, Lustre або окремими роботами Midnight Odyssey або Woods of Desolation.

Навіть серед ростеру лейбла Avantgarde Music "Vsesvit" виглядає доречно, але не те щоби йому там було місце. Мені він бачиться поміж гуртів, підписаних на Northern Silence Productions, хоча це, найімовірніше, суб’єктивна "вкусовщина".

Епілог

"Vsesvit" так чи інакше буде важливою віхою в розвитку проєкту. Від усталеного порівняльного образу незайманого зимового лісу, депресивного ембієнту й такого ж вокалу, Severoth відійшов. Зараз це щось більш приземлене і від того — близьке слухачеві. Куди простіше асоціювати себе з конкретними речами, ніж з уявними. Зимовий ліс у кожного свій.

Ілля Рафальський написав альбом, який спокійно почувається на міжнародному ринку й може змагатися з будь-якою сценою, регіоном і піджанром. Це не хороший ембієнт/фолк/атмоблек, це сильний блековий реліз взагалі.

Северот досяг на п’ятому альбомі унікального звучання, що виокремлює його серед тисяч гуртів. Це не його творчість у собі може зберігати спадщину Burzum, Summoning або Darkspace. Це на Северота тепер будуть дивитися й робити як він. Впевнений.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Severoth — дніпровський атмосферний блек метал проєкт, створений Іллею Рафальським aka Severoth (Bezmir, Endless Battle, Galdur, Морок) у 2007 році. Дискографія налічує п’ять повноформатних альбомів та одну збірку.

Severoth у соцмережах:

https://www.facebook.com/severoth
https://severoth.bandcamp.com