ТОП-50 українських альбомів декади
Надворі 2020 рік, тобто розпочалася нова декада, нове десятиріччя в історії української музики. Ми ж нарешті готові підбити підсумки декади минулої та назвати 50 українських релізів, які ви сміливо можете вносити до свого плейлиста.
Очевидно, у такому відборі важливо вказати методику та критерії. Що ж, перш за все, ми організували голосування на форумі, у неформатівських чатах, а також просили окремих експертів поділитися з нами своєю думкою. На цьому етапі діяли наступні вимоги: альбом або EP, український андеграундний виконавець, рік виходу 2010-2019. Згодом зібрали все це докупи та, переважно базуючись на отриманих балах, але також із врахуванням думок та позиції редакції, відібрали 50 релізів. Тут ми дотримувалися ще двох критеріїв — це справді якісна музика та визнання її слухачами зараз або свого часу. І ось що вийшло у результаті.
Релізи подаємо в алфавітному порядку.
1914 — The Blind Leading the Blind (2018, death metal)
Ми сумнівалися, який саме альбом львів'ян внести до топу, але врешті зупинилися на другому повноформатнику, бо саме з ним гурт потрапив на лейбл Napalm Records. До того ж, хоча перший LP теж звучить якісно та цікаво, на другому бачимо не лише продовження його найкращих елементів, але також і розвиток колективу. Музичний стиль 1914 на цьому релізі ― це те саме впізнаване поєднання важких дез-метал рифів, низьких, "м’ясистих" гітар, думових брейкдаунів, щільної "приблекованої" ритм-секції та хтонічного вокалу. Додайте до цього концепцію Першої Світової та чудову змістовну лірику, й отримаєте один з найкращих метал-альбомів декади.
+\- — Emerald Island (2010, mathcore)
Гурт йшов до створення цього повноформатника 5 років, пережившу купу приємних і не дуже моментів. Писався реліз також у не найпростіших умовах, але результат був того вартим. "Emerald Island" сміливо можна назвати найкращим, що видав український маткор за весь час свого існування. Тут є і концепція, і нестандартний для жанру підхід до загального звучання, та й загалом робота відчувається дуже цілісною. Тож якби ми розставляли місця у цьому топі, +\- точно би претендували на одне з перших.
5R6 — Islands (2015, progressive rock/progressive metal)
Вихід цього альбому був довгоочікуваним, адже після двох EP слухачі дуже сподівалися на повноформатник. Як то часто буває у випадках, коли результат відповідає очікуванням, а то й перевершує їх, позитивні враження мультиплікуються й отримуємо готового претендента на альбом декади. "Islands" запам'ятався не лише обкладинкою, для якої розроблялася спеціальна 3D-модель, але й цікавими рифами та аранжуваннями, несподіваними, але грамотними змінами ходів у піснях та оригінальним вокалом.
Заводь — Ягна (2011, black metal)
Заводь є представником харківської блек-метал сцени за територіальною ознакою, але, фактично, гурт завжди тримався осторонь загальної маси місцевих гуртів. Перший реліз команди був оприлюднений у 2009 році, після чого Заводь стабільно видавав новий матеріал у форматі сплітів і міні-альбомів. І ось у 2011 році з’явився їхній перший повноформатний альбом "Ягна", де музиканти змогли розкрити повністю свій потенціал. Альбом переповнений злими швидкими піснями, хітовими рифами та слухається на одному диханні.
КАТ — Это случится с тобой (2019, post-hardcore)
Можна довго перелічувати заслуги цих харків'ян і сперечатися про разючу зміну їхнього звучання (послухайте для контрасту дебютний EP "Price To Pay" 2014 року), але саме цей останній альбом більшість представників форуму (та й не тільки) називає щирим, справжнім і таким, якому охоче віриш. А зважаючи, що те саме звучання змінювалося не за рік, а поступово, протягом певної кількості релізів, мова йде про природний процес еволюції. І перед нами її вінець, принаймні станом на початок 2020-го.
Теорія Ґвалту — Три Cтріли (2011, ska punk)
Коли мова заходить про український ска панк, переважна більшість меломанів одразу думає про Жадана і Собак. Без сумніву, гурт має хороші релізи, але на те ми й Неформат, аби копати глибше. Тож у цій ніші найхітовішим релізом від андеграунду за останні 10 років сміливо можна назвати "Три Cтріли" хмельницького колективу Теорія Ґвалту. Майбутні творці Cios у цьому альбомі спрямували свої сили у дещо інший жанр, а саме поєднали елементи фолк-панку, ска та регі. Що ж стосується текстів, то вони ніби лишаються поза часом, і слухати ці пісні майже через 10 років все так само цікаво.
Тулим — НЕТРІпанина (2016, rap)
Цей київський хіп-хоп гурт важливий тим, що вже багато років послідовно сповідує звучання так званої старої школи, а також знаний своїми зв'язками з українською хардкор-сценою. Їхній останній повноформатний альбом "НЕТРІпанина" передає дух канонічних бум-беп команд, що в однаковій мірі подобається і панкам, і реперам. Словом, це класика, яка буде завжди актуальною.
Шелест Запахов — Экспедиция В Преисподнюю (2013, death metal)
Довгоочікуваний альбом київської формації показав чудовий приклад еволюції від дезкору, що втрачав свої позиції, до вічної класики у вигляді дез-металу, місцями приправленого пост-метальними моментами. Саме вмілий симбіоз цих течій і ставить "Экспедиция в Преисподнюю" на примітне місце у залі слави вітчизняного андерграунду.
Agruss — Morok (2012, black metal)
Цей альбом унікальний, перш за все, тим, що з'явився наче нізвідки. Гурт мало виступав, випускав якісь записи із репетицій, а потім раптово видав 9-пісенний повноформатник з надзвичайно якісним матеріалом. Тут на нас чекають два вокали, похоронні тремоло, брейкдауни, сингалонги, а ще якась неймовірна суміш жанрів, так що одразу й не скажеш, куди краще віднести реліз. Але при цій усій еклектиці звучить "Morok" дуже цілісно і, здається, його звучання взагалі не старіє. Додайте до цього концепцію (LP вийшов на 26-у річницю трагедії на Чорнобильській АЕС і йдеться у ньому про смерть, розруху та спустошення) і ви просто не зможете відірватися.
Backchat — Backchat (2019, metal / hardcore)
На дебютний повноформатник киян Backchat чекали так довго, що він уже став практично мемом. І хоча при відборі ми дуже обережно ставилися до релізів 2019-го, які все ще свіжі у пам'яті, вибір цього альбому жодних сумнівів не викликає. Він хітовий, що у частині гітарних партій, що у частині вокалу. Звучить актуально, хоч і з моменту запису до моменту випуску пройшло близько трьох років. І врешті він виправдав усі, покладені на нього, багаторічні очікування та сподівання. Ця глава для Backchat завершилася і до того ж гідно, чекаємо тепер на нову.
Bluesbreaker — Bluesbreaker (2014, hardcore)
Без перебільшення, гурт-легенда, принаймні у рамках столичної сцени. Спершу хлопці грали хардкор, а на останньому EP "Palais Ideal" (2018) ми почули вже радше грандж. У 2014 році колектив випустив компіляцію (яку помилково часом вважають альбомом), що вмістила всі їхні попередні міні-альбоми та, звісно, всі хіти. У якості винятку цю збірку ми й внесли до нашого топу.
Bomg — Polynseeds (2013, stoner doom)
Цей альбом на нашому сайті щиро вихваляв Ігор Сидоренко, а де він зараз зі своїм колективом, ви всі прекрасно знаєте, тож смаку цієї людини точно можна довіряти. "Polynseeds" — це 65 хвилин аналогового звучання, нетривіальних рифів та досить-таки концептуальної лірики. Все водночас і потрапляє під канони стоунер думу, але й не сліпо їх наслідує, — чим не секрет успіху.
Cios — Cios (2012, streetpunk/oi!)
Нема сумніву, що Cios — наразі найяскравіший стріт панк гурт країни. На їхньому рахунку кілька альбомів, і кожен з них по-своєму особливий, тож вибрати було складно. До цього топу потрапив однойменний альбом 2014 року, де колектив заспівав одразу трьома мовами — українською, російською та польською. Хоча поєднання різних мов, в принципі, відмінна риса їхніх релізів, як і гостросоціальна і часом сумна лірика, що звучить на фоні досить бадьорої музики. У принципі, все за канонами жанру. Відмінною ж ознакою цього альбому можна назвати велику кількість хітів.
Cold Comfort — Modern Crypts (2013, coldwave / post-punk)
Якщо поставити собі ціль відшукати найбільш крутий за останні 10 років український пост-панк гурт, у широкому трактуванні цього стилю, то цілком сміливо можна називати рівненський Cold Comfort (поряд із Seahorse та City Of Me). Їхня творчість — не чергова невдала спроба у Буєрак, а щось геть унікальне на межі колдвейву та пост-панку. Ще більш незвичним цей, хітовий від першої до останньої хвилини, альбом робить той факт, що в Україні до та після Cold Comfort практично ніхто не видавав нічого подібного, хоча якісний пост-панк кілька команд таки робили. Шкода лише, що все немов заморозилося і від жодного зі згаданих колективів давненько не було нічого чути.
Dan Stark — Dan Stark (2012, punk rock)
Dan Stark несподівано виринули назовні у 2011 році з дебютною демкою і, не зволікаючи, у 2012 видали свій дебютний одноіменний альбом. Поєднання концептуальної лірики, що торкалася тематики побутових трагедій, і хорошого сонграйтингу дало свої плоди. Набитий під зав’язку хітами альбом зробив свою справу, і гурт одразу ж отримав гідну увагу української хардкор панк сцени. До слова, саме на цьому альбомі вийшов головний хіт Dan Stark "8 лет".
Date Rape — Date Rape (2011, screamo)
Ще один гурт-легенда, який зі сцени проводжали ледь не зі сльозами. Усі їхні релізи варті уваги, але саме на дебютному однойменному "Date Rape" вийшли ті самі хіти, якими і запам'ятався найбільше колектив. Та й зараз чимало вже дорослих меломанів згадують цей реліз саме через той підлітковий дух, яскраві емоції. Але й, з точки зору якості, ці пісні варті уваги, адже й самі музиканти відзначали, що це перша їхня серйозна робота.
Dollores — Orphan (2012, screamo)
Їх називають вінницькими емо-геніями та найкращим українським скрімо-гуртом з жіночим вокалом. Хоча задля справедливості зазначимо, що не так і багато було тих команд з дівчатами на вокалі у цьому жанрі. А проте Dollores виділилися з-посеред інших колективів свого часу гітарними хуками, що добре запам'ятовувалися, тим самим емоційним та пронизливим вокалом і, звісно, загальною атмосферою ностальгії за цінними зустрічами та втраченими днями.
Drudkh — Борозна обірвалася (2015, black metal)
Є думка, що найкращі альбоми харків'ян Drudkh вийшли ще до 2010 року, однак загальний рівень гурту настільки високий, що кожен їхній альбом слухачі чекають з нетерпінням Ба більше, колектив породив цілу плеяду гуртів, які грають щось подібне й автоматично отримують визнання за кордоном. Складно тому було вибрати один конкретний реліз Drudkh, і ми цілком довірилися результатам голосування. Але це гарний вибір, бо в альбомі "Борозна обірвалася" проявляється та сама нешароварна, справжня українська ідентичність.
Ethereal Riffian — Aeonian (2014, stoner doom)
До випуску останнього LP "Legends", що відрізняється і звучанням, і меседжем, ідеологічний фокус цього київського гурту був спрямований на те, щоби привернути увагу до тем внутрішньої трансформації та духовного розвитку, як засобів порятунку окремої людини та людства. За цей гіпнотичний стоунер, максимальну увагу до деталей та космічну мудрість, зашифровану у кожній пісні, слухачі і полюбили Ethereal Riffian. "Aeonian" же — саме та робота, з якої й варто починати знайомство із класичним звучанням цієї команди.
Foible Instinct — Age Of Machines (2013, grindcore)
Далеко не кожна грайндкор команда може залишити за собою повноформатний альбом, особливо на пострадянському просторі.
Канони жанру більше схиляють до випуску сплітів, що легше і в плані підготовки матеріалу для релізу, і легко слухається, у результаті.
А проте, у киян Foible Instinct вийшло. Альбом "Age Of Machines" не є довгим за хронометражем, але для жанру цього цілком достатньо.
У плані матеріалу — це бездоганно зроблений грайндкор, той, що орієнтується на старорежимну класику. Він є беззаперечним свідченням того, що Foible Instinct були однією з найкращих жанрових команд країни, якщо взагалі не найкращою.
Forever Wasted — Forever Wasted (2016, sludge)
Це той випадок, коли сладж існує у майже чистому вигляді, не замішаний на пост-металі або стоунері. І коли замість порцій мізантропії слухачеві пропонують чисту лють, страждання та занепад. Єдиний та останній альбом Forever Wasted цілком увібрав у себе долю гурту, і тим самим став свого роду символом і вивів його у топи українського сладжу за всі декади, в принципі.
Gaz-66 Intrusion — Power without violence (2011, grindcore / powerviolence)
Ще один випадок, коли думаєш про жанр і згадуєш саме цей гурт. Ужгородці давно припинили діяльність, як порівнювати з деякими іншими учасниками цього переліку, і від того вже встигли більше призабутися. Але їхній підхід до музики та звучання свого часу, тобто ще на початку декади, привернув увагу знаного американського панк лейблу 625 Thrashcore, завдяки чому цей реліз та EP "Death Tomorrow"
вийшли на вінілі, а їхній спліт із Sidetracked видала дуже стара та шанована німецька контора Regurgitated Semen Records. Подібне визнання отримала далеко не кожна українська команда.
Homesick — Concreto Ergo Sum (2011, punk rock)
Homesick — гурт феномен, який свого часу нагадав українській DIY панк сцені, що панки можуть грати панк-рок. Комусь це твердження може здатися дивним, але тодішня українська сцена, представниками якої і були одесити, музично орієнтувалася переважно на хардкор у тому чи іншому вигляді. Альбом “Concreto Ergo Sum” став свіжим ковтком повітря у житті сцени. Злий швидкий панк-рок з потужною енергетикою та позитивним зарядом у ліриці припав до душі багатьом, а сам гурт отримав культовий статус у сцені.
Jinjer — King Of Everything (2016, metal)
Ми свідомо не включали релізи Jinjer у топ минулого року, але не відзначити їх у переліку релізів декади було б геть неправильно. Успішне поєднання таланту поряд з величезною самовідданістю та дисципліною і, звісно, потужними живими виступами зробило з цього українського колективу зірок світового масштабу. Чи не найкраще усі ці компоненти можна об'єднати навколо альбому "King Of Everything", який містить купу хітових пісень і тому добре запам'ятався слухачам.
Kasu Weri — From Soil to Ashes EP (2017, sludge)
Ще один довгобуд, на який сильно чекали, починаючи з 2008 року. Тоді, ще наприкінці тої декади, поряд з Mozergush, August 6, 1945 чи Slow Ride Home, ці київські сладжери теж вважалися надією української сцени. Довгих 8 років знадобилося їм, аби вкласти результати багаторічної роботи в один невеликий міні-альбом. Так, поціновувачам хотілося почути більше, і так, хотілося почути ще й злішу сторону творчості Kasu Weri, але, кажуть, все ще буде. Проте, без сумніву, цей пам'ятник київській "distorted"-сцені заслуговує потрапити у перелік найкращих релізів десятиліття.
Knifeman — ÖZMEIN (2017, hardcore/metal)
Одні з небагатьох, якщо не єдині представники сучасного металізованого хардкору в Україні. Розпочавши діяльність, як проєкт однієї людини, з часом гурт обріс повноцінним складом. "ÖZMEIN" вийшов у 2017 році та показав, що Knifeman перебуває у прекрасній формі та видає сучасний металізований хардкор високого гатунку. Саме цей реліз вкупі з подальшою концертною діяльністю закріпив за гуртом статус одного з найактивніших представників сцени.
Krobak — Little Victories (2013, post-rock)
На відміну від багатьох українських (і не тільки) гуртів, кияни Krobak не задовольнялися симулякрами пост-року, що свого часу проросли з одного альбому Godspeed You! Black Emperor, і не зводили усю багатоплановість цього жанру до передбачуваного чергування кульмінацій та меланхолійних переборів за стіною реверберації. Очевидно, це і дозволило їм виділитися на фоні решти колективів. "Little Victories" — це нетривіальна та душевна платівка, до якої хочеться повертатись і рекомендувати друзям. До того ж саме на цьому альбомі ми вперше почули Krobak як квартет, а не як сольний проєкт Ігоря Сидоренка, і, власне, таким гурт і полюбила значна кількість слухачів.
Leviathan — In search of soul (2010, hardcore)
Початок 10-х, ера майспейсу, тренд на звук хардкору 90-х у вітчизняній хардкор панк сцені. Серед послідовників цього звуку Leviathan виділяються наслідуванням нью-йоркських команд на кшталт Merauder, Cro-Mags чи Leeway. "In search of soul" — це 6 треків злого металізованого хардкору з дуже вдалою гітарною роботою, харизматичним вокалом і похмурою лірикою. Також варто зазначити, що гурт був дуже потужним наживо. Після себе Leviathan залишили ще два міні-альбоми, купу відеолайвів і мінімум інформації про себе. А його учасники пізніше грали у чудових командах Kingpin, Rising чи Temple of the Universe. Ми ж відаємо місце в нашому топі міні-альбому "In search of soul", як прикладу вдалого дебюту, що допоміг гучно заявити про себе гурту і водночас став вершиною його творчості.
Maloi — Boys You Gotta Slow Down EP (2012, punk rock)
Складно було б обрати якийсь один реліз до списку, якби не результати голосування. Бо, безперечно, це ще один з тих унікальних колективів-легенд української сцени, про які ми тут вже багато написали. Повноформатник "Late Night Calls Inc., що вийшов за 4 роки після дебютного EP викликав не менш позитивну реакцію, але справа якраз у тому, що київським поп-панкам Maloi вдалося закохати у себе слухачів з найпершої пісні найпершого їхнього релізу. А це не така вже й проста справа. Тож за щирі емоції, відчуття ностальгії, фірмове оформлення та чудову музику Maloi і вриваються до нашого топу.
Memorials — Кулуар (2013, melodic hardcore)
Є гурти — народні улюбленці, і Memorials саме з таких. Сподіваємося, ви не пропустили масові сингалонги на їх виступах на фестивалі Маяк в Одесі, коли через натовп практично неможливо було розчути вокаліста. Таку любов викликали чудові тексти Жені, який і після паузи у діяльності гурту не перестав писати вірші, досконала інструментальна частина та надзвичайно кропіткий і викоханий дизайн кожного їхнього релізу, але особливо альбому "Кулуар". І, звісно, щира подача своєї творчості! На жаль, після вимушеного переїзду з Криму гурт пішов на невизначену паузу, але ми досі сподіваємося на їхнє повернення.
Mother Witch & Dead Water Ghosts — Ruins of Faith (2015, psychedelic doom)
У процесі розвитку та видозмін цього одеського гурту можна виділити кілька періодів. І та найбільш плідна пора міцно асоціюється у більшості саме з цим альбомом. Ну і, звісно, з беззмінною вокалісткою Марією Теплицькою, але зараз не про це. На цьому релізі, у порівнянні з попередніми їхніми роботами, Mother Witch & Dead Water Ghosts зробили великий крок вперед, що зробило їх улюбленцями публіки та частими гостями різноманітних андегрундних івентів. Аналогів досі ніхто не видав, тож залишається чекати, що ж нового представить нам сам колектив.
Octopus Kraft — Through A Thousand Woods (2016, post-metal)
Якісний пост-метал та ще й українською? Здається, у нас такого майже й не знайдеш, хіба от у творчості колективів Юрія Дубровського. Найяскравішим релізом із них сміливо можна називати "Through A Thousand Woods". Цей пост-метальний альбом, можливо, не надто радикальний або експериментальний, але водночас досить прогресивний та легкий для сприйняття. І саме у цьому його унікальність та перевага. Бракувало гурту для популяризації своєї творчості хіба більшої кількості живих виступів.
Oh, Deer! — Як Перестати Хвилюватися І Полюбити Війну (2017, screamo)
З житомирським скрімо гуртом прощалися не менш емоційно, ніж з Date Rape. Бо це черговий приклад українського колективу, який записав яскравий альбом, що захопив увагу й андеграунду, й ширшого кола слухачів, а потім припинив діяльність. Oh, Deer! запам'яталися нам найбільше, подібно до Memorials, потужною лірикою та своїми живими виступами. Їхнім словам вірили, а це вагомий для популярності того чи іншого альбому або гурту показник. І тому цілком свідомо можна сказати, що з Oh, Deer! завершилася ціла епоха.
Orpha — Orpha (2018, melodic hardcore)
Напевно, один з найбільш живучих мелодік хардкор колективів України зібрався ще у далекому 2010 рові. До свого першого повноформатника вони йшли 8 років, перед цим випустивши два міні-альбоми та поступово змінюючи своє звучання. Однойменний альбом є зрілою роботою впевнених у собі музикантів. З музичної точки зору, він звучить максимально доросло та виважено, а в плані емоцій тут відчувається певний трагізм і меланхолія.
Reminded — Conflict (2015, hardcore)
Reminded — це команда, яка пройшла шлях від перспективних новачків до звання одного з найкращих столичних хардкор гуртів. Від релізу до релізу гурт відточував свою майстерність, демонструючи постійний прогрес на записах, вів активну концертну діяльність у Європі та в Україні. Міні-альбом "Conflict" побачив світ у 2015 році та містив шість бойовиків, де тільки два перетинали межу двох хвилин, але запис добре передавав енергію живих виступів Reminded. Після нього гурт оприлюднив ще три треки у рамках спліта з росіянами Crude Buster, після чого вже 4 роки не з'являлось нових записів. А жаль.
Sasha Boole — Survival Folk (2014 blues / country / folk)
Не так вже й багато в Україні сінгер-сонграйтерів, а тим паче відносно популярних і успішних. Тож сумніватися у значенні, власне, самого виконавця для сцени не доводиться. Що ж стосується вибору альбому, то тут ми зупинилися на другому повноформатнику. Перший альбом Саші "Vol.1" підкупав слухачів іронічними та стьобними кантрі-фольк піснями англійською й українською, а от "Survival Folk" вже показав його музику з більш похмурого боку. Інструментів побільшало, а звучання стало більш атмосферним і повним. І хоч наступний LP "Golden Tooth" не менш якісний, саме другий альбом найбільше запам'ятався і в музичному плані, і в плані обкладинки.
Sectorial — We Are the Titan's Rising Ashes (2015, blackened death metal)
Не сумнівалися наші голосувальники й у виборі найкращого альбому метал гурту Sectorial з міста Боярка. "We Are the Titan's Rising Ashes" показує чудову комбінацію приблекованого дез металу, етнічних мотивів та продуманої українськомовної лірики. Водночас колектив добре попрацював над своїм образом, а тому їхній кліп та виступи періоду виходу цього альбому ще більше підсилили позитивні враження від самої музики.
Septa — Sounds Like Murder (2016, metal)
Для когось цей альбом — вершина творчості Septa (особливо на фоні складного для сприйняття BBTSOTKOTS), а для когось — калька на Deftones, але це, без сумнівів, один з найцікавіших релізів як у плані матеріалу, так і в плані усього, що відбувалось навколо гурту під час промо-кампанії. Одесити вкотре взірцево підійшли як до музичної складової, так і до візуальної — у результаті, маємо один з найкращих альбомів 2016 року.
Slow Ride Home — The Great Southern Supercluster EP (2010, psychedelic rock/blues)
Цей реліз деякі авторитетні люди називають одним із тих, які заклали фундамент та вплинули на багато альбомів, що виходили в наступні 10 років на українській сцені, принаймні у ніші стоунер-думу. Також це ще один випадок, коли гурт випереджав своїм звучанням час, у якому творив. Їхній психоделічний рок балансував на блюзовій основі, зачіпаючи стоунер-думові рифи, і з першого ж EP викликав схвальні відгуки форумчан, а це далеко не просте завдання. Однак той перший запис не був дуже якісним, тож повністю з хорошим звуком Slow Ride Home розкрилися вже в міні-альбомі "The Great Southern Supercluster", який, утім, став також їхнім останнім студійним записом.
Somali Yacht Club — The Sun (2014, stoner)
Ще один випадок, коли думки редакції були підкріплені однозначними результатами голосування. Львівський стонер гурт найяскравіше проявив себе на дебютному повноформатнику "The Sun". Хлопці поєднали на цьому релізі чимало різних елементів, нестандартних рішень та експериментів і навіть знайшли місце для психоделічного дабу, що зробив пісню "Sightwaster" беззаперечним хітом. Наступний LP "The Sea" — це все така ж приємна, душевна та гармонійна музика, але перевершити дебютну роботу йому не вдалося.
Soom — Ніч на Полонині (2014, sludge)
Спокуса додати до топу альбом "Джєбарс" 2018 року була великою, але справедливим буде наступне твердження: саме дебютний повноформатник "Ніч на Полонині" став квінтесенцією усієї попередньої творчості гурту. І саме у ньому найяскравіше можна відчути містичну атмосферу Карпат, що тісно вплелася у сладж цього харківського колективу. Укупі з українськомовною лірикою, потойбічною мольфарською концепцією та аутентичним звучанням Soom як ніхто заслуговує потрапити до переліку кращих альбомів десятиліття.
Stoned Jesus — Seven Thunders Roar (2012, stoner doom)
Всесвітня гордість українського стонер-думу, а з огляду на еволюцію звучання цього гурту та їхні загальні успіхи Stoned Jesus, в принципі, може пишатися вся країна. Який же альбом найкраще може продемонструвати історію команди за останні 10 років? Без сумніву, "Seven Thunders Roar", який уже став класикою та навіть культом в окремих колах. Саме на ньому вийшов безспірний хіт-мільйонник "I'm The Mountain", а дехто взагалі називає цей альбом найважливішим для всього українського андеграунду за останні 10 років. Однозначно, варто ознайомитися і з усіма наступними релізами колективу, але якщо вам цікаві основи, то ми б радили починати саме з цього.
The Nietzsche — Finals. EP (2018, mathcore)
Одеські маткорщики The Nietzsche добре відомі яскравими кліпами та мемами вокаліста Євгена Тимчика, але такі речі не спрацювали б, коли б за ними не стояла потужна музична частина та добрий шмат інтелектуальної праці. Це, без сумніву, талановитий колектив, який записав вже кілька EP, але, можливо, через драму із начебто припиненням діяльності саме останній їхній міні-альбом видається найкращим. Та й вибрати саме його варто було хоча б через один лише суперхіт "Vasyl".
The Symbioz — Шлях поневірянь EP (2012 hardcore punk)
Релізи цього ужгородського хардкор панк гурту отримали чимало голосів і неспроста, адже свого часу The Symbioz, як і ще цілий ряд згаданих тут команд стали унікальним явищем на сцені й тим самим міцно зайняли заслужене місце у ній. Драйв, щира подача та гостросоціальна похмура лірика — ця характеристика в однаковій мірі стосується кожного треку цього колективу, але саме "Шлях поневірянь" став вершиною творчості The Symbioz, до того ж відбулося це у досить непростий для музикантів час. Цей EP — це чотири пісні, зроблені на межі хардкор панку, металу і красту, кожна зі своїм індивідуальним обличчям і традиційно похмурою атмосферою.
Totentanz — Edelweiss (2012, d-beat)
Totentanz були представниками унікальної кримської хардкор панк сцени. А їхній "Edelweiss" є найважчим і найпотужнішим релізом малочисельної вітчизняної краст сцени. Шквал металізованих гітар вкупі з глухим вокалом з підключеним ділеєм, збиває з ніг, а лірика, присвячена воєнній тематиці, додає запису особливого шарму. На жаль, після цього релізу гурт спромігся випустити лише два треки на спліті з Omega SS і зник з радарів.
Vin de Mia Trix — Palimpsest (2017, doom metal)
Неймовірно об’ємний і масштабний лонгплей киян "Palimpsests" вийшов одразу на двох лейблах — Hypnotic Dirge Records та Cimmerian Shade Recordings у якості подвійного альбому. Утім, велич цього релізу вимірюється не тільки у контексті його хронометражу, але й в ідейному та концептуальному наповненні. Стилістично ж київський квартет спробував заграти тут атмосферний прог-рок часто через призму пост-року в рамках фундаментально канонічного дум- (або навіть дез-дум) металу. І це все на фоні вкрай плачевного становища дум металу в Україні, який не може похвалитися великою популярністю. Словом, це той реліз, існування якого варто відзначати за кожної нагоди.
White Ward — Futility report (2017, post black metal)
Справжні баталії точилися у редакції навколо вибору альбому одеситів White Ward. Який же з них більше гідний зватися альбомом декади? Обидва вийшли на Debemur Morti Productions, в обох випадках наклади платівок розліталися як гарячі пиріжки, а музика, хоч і трохи різниться, але назвати якийсь з цих релізів кращим або гіршим просто неможливо. Тож нехай відповідь на це питання кожен з вас дасть собі сам, але нема сумніву, що цей гурт гідний визнання за свій вклад у розвиток українського андеграунду.
Wolverine Blues — Convict (2013, stoner)
Якжо вже говорити про культовість, то до топу варто було додати те саме відео, з якого розпочався творчий шлях киян Wolverine Blues. То був новий ковток для української стонер-сцени, а гурт, імовірно, мав би величезний успіх як удома, так і за кордоном, якби хлопці не розпались свого часу. Їхній перший і єдиний альбом "Convict" вийшов цілісним та унікальним, він дуже якісно записаний і досі звучить зріло та якісно.
Woundead — Woundead EP (2011, hardcore)
Чимало гуртів у цій країні грало хардкор, але саме Woundead наприкінці нульових — початку 10-х, по-перше, звернулися до звучання нью-йоркської школи, а по-друге, заспівали добре зрозумілою слухачам мовою, бо що б там не казали про те, що всі знають англійську, на слух українська або російська сприймається геть інакше. Очевидно, саме через це учасники голосування за цей топ неодноразово називали саме Woundead найкращим українським хардкором. Талант учасників гурту доводять і проєкти, у яких в різний час вони грали — Maloi, Battle Axe Culture, Riot on the Radio — сміливо включайте їхні релізи та насолоджуйтеся якістю.
X-Box Murder — В круге первом EP (2014, blackened death metal)
Гурт із Харкова, столиці блек-металу, не міг не увібрати всі ці темні та похмурі нотки головного жанру свого міста. Зібравшись у 2006 році, досить швидко хлопці накопичили матеріал для дебютного демо-запису, але до моменту випуску згаданого у нашій підбірці другого міні-альбому гурту минуло цілих 9 років. "В круге первом" можна назвати вершиною творчості харківського колективу, окрім того цей реліз не поступається закордонним жанровим аналогам. Цей міні-альбом містить купу хітів, а трек "Вершина" взагалі заслуговує окремої відзнаки.
Наостанок хочемо подякувати за участь у створенні цього списку усім користувачам форуму та експертам, які голосували, коментували та поділилися з нами своєю думкою.
