Валентина Гончарова: Кожен трек був імпровізацією
Нещодавно український лейбл Shukai видав архівний матеріал 30-річної давнини української композиторки-авангардистки Валентини Гончарової.
Досвідчена скрипалька, відзначена нагородами вулична музикантка, нью-ейдж експериментаторка, виконавиця камерного ансамблю та неформалка класичної музичної освіти. З кінця 80-х мешкає та працює в Таллінні. Співпрацювала з Сергієм Лєтовим, Михайлом Жуковим, Сергієм Курьохіним. Її релізи видавалися на Лео Рекордс та фірмі Мелодія. Авторка саундтреків до декількох фільмів.
"Записи 1987—1991, Частина 1" — це третій реліз українського лейбла Shukai, що 12 червня вийшов обмеженим тиражем у 300 примірників на подвійному вінілі, наразі розпроданий. Музикантка розповіла нам, з чого починався її творчий шлях та як з'явилися на світ ці записи.
Музична освіта
Я народилася у Києві. У сім років почала навчатися у Київській спеціальній музичній школі імені Лисенка. Потім скінчила Ленінградську консерваторію. Мій головний фах — скрипка: солістка, ансамблістка, викладачка. Факультативно, я також вчилася на теоретико-композиторському факультеті. Крім уроків по скрипці, всі інші дисципліни я проходила на ТКФ (ред. теоретико-композиторський факультет). Так мені більше подобалося. Програма навчання там передбачала більший обсяг знань і глибинний аналіз всіх основних явищ теорії та історії музики. Також я відвідувала заняття у класах композиції, хоча, на той час, сама музику не писала, точніше, не презентувала.
Концепція
Ось уже не вперше, коли мені, як авторці музики, ставлять питання про концепцію. Щоразу мені важко відповісти, тому що я не знаю, що таке концепція. Нас завжди вчили, що концепція полягає тільки в самій музиці. Це музично-мовна інтонація, ритм, принципи розвитку, які складаються у структурні сегменти. І все це повинно скластися в ясну форму твору, яка легко сприймається слухачами. Тому музика вважається абстрактно-конкретним мистецтвом. З одного боку, зміст і концепція виражаються тільки в музичних прийомах. З іншого, всі розуміють, про що іде мова.
У моєму диску кожна п'єса створювалася по-різному. Одні замислювалися, як частини майбутніх альбомів, яким так і не судилося скластися. У цьому випадку все починалося з абстрактної ідеї самого альбому і деяких його частин. Інші народжувалися як втілення одного конкретного образу, без подальших планів. Треті спочатку не мали жодної постаті: ні візуальної, ні філософської. Але в процесі роботи приходила якась вербальна асоціація, яка, зазвичай, ставала назвою. Четверті не мали ні асоціації, ні назви. Воно приходило пізніше. Іноді, фактично, назву давали слухачі, які ділилися своїми враженнями та асоціаціями.
"Одвічний стан пошуку — центральна тема у збірці "Recordings Vol. 1", хоча, на відміну від будь-якого ступеня невизначеності, практика Валентини знаходиться в постійному русі шляхом щирої цікавості", — йдеться на сторінці лейблу.
Імпровізація
Перейду до іншого питання, яке пов'язано з першим більше, ніж може здатися. Як створювалися твори, і що було імпульсом до їх створення? Тисячолітня еволюція європейської музики, в якій були яскраво виражені історичні причинно-наслідкові зв'язки, прийшла до необхідності включення імпровізації в авторську творчість. З іншого боку, в XX столітті зародився джаз. Також стали відомі неєвропейські музичні традиції: індійська, китайська та інші. Стало ясно, що в більшості музичних культур, крім європейської, імпровізація — не тільки найважливіший, але навіть єдиний вид творчості.
Багато історичних фактів говорить про те, що в часи змін у суспільстві в музику приходять нові люди талановиті та спраглі висловити своє нове світовідчуття. Один з таких періодів — 80 роки XX століття. Справа не тільки у "перебудові" в Радянському Союзі. Інтенсивні зміни відбувалися в усьому Світі, і музика стала чимось на зразок "плавильного котла", який перемелював усі традиції та стилі. Це відбувалося в просторі: Схід-Захід, джаз і авангард, класика, мінімалізм і нью-ейдж музика. Це відбувалося у часі: аутентична африканська музика і нью-ейдж, християнські співи перших століть нашої ери й атональні твори з гострою ритмікою у сучасних композиторів.
Мене зацікавила музика, яка виходить у процесі вільної імпровізації декількох музикантів. Це міг бути фрі-джаз, але також могла бути музика іншого плану. У той час інтенсивний розвиток фрі-джазу був обумовлений тим, що в ньому швидко проявилися і стали розвиватися певні стильові характеристики. У період "перебудови" в Москві та Петербурзі з'явилося безліч музикантів, що грають фрі-джаз. Мені довелося займатися спільною творчістю з Сергієм Лєтовим, Михайлом Жуковим, Сергієм Курьохіним і безліччю інших музикантів. (ред.Валентина деякий час виступала в підпільних рок-клубах разом з майбутніми учасниками індустріального гурту Поп-механика).
Водночас, видавництво грамплатівок Лео Рекорд, і, його директор і продюсер Леонід Фейгін, перебуваючи в Лондоні, пильно стежив за розвитком ситуації в Радянському Союзі. Він допомагав всім разом і кожному музиканту окремо знайти свій шлях, зустріти партнерів. Кращі роботи він видавав на своїй фірмі. Так, у 1989 році вийшла антологія Нової музики із Росії під назвою "Документ", де на безлічі компакт-дисків було представлено творчість більшості музикантів. Тоді у "Документі" вийшов у скороченій версії мій альбом "Океан".
Техніка
До цього, на фірмі "Мелодія" був випущений вініловий диск з моєю участю, як скрипальки-виконавиці. Весь диск був присвячений поезії Велимира Хлєбникова. Приблизно в той же період, на замовлення, я писала музику до художнього кінофільму "Тут хтось був", випущеному на "Мосфільмі" в студії "Дебют". У 1984 році я переїхала до Таллінна. Мій чоловік – Ігор Зубков – інженер, майстер звукознімачів для музичних інструментів, мав невелику домашню студію. Він створив для мене дві електроскрипки й допомагав мені записувати імпровізації. Але мені хотілося створювати більш енергетичні, розгорнуті, змістовні музичні твори. Для цього необхідно було записувати музику з накладенням. Ми придбали магнітофон "Олімп", який у ті часи вважався одним з кращих. Але, все ж таки, це був побутовий магнітофон. Він записував з накладенням з великими втратами гучності і якості запису. Ігор зробив спеціальний перехідник, завдяки якому змінилася техніка запису. Можна було записати кілька треків з накладенням, але, на жаль, із затримкою. Пізніше я навчилася її використовувати як
композиторський прийом.
Мені тоді вдалося розробити такий тип композиції, у якому кожен трек являв би собою простий за формою, невеликий закінчений твір. Але, по факту, кожен трек був імпровізацією. Форму доводилося створювати в процесі гри. До нього я додавала ще один трек, і вони вже звучали поліфонічно. Технічно без великих втрат можна було зробити до п'яти треків. Виправити помилку можна було тільки переписавши останній трек, тому що в процесі запису всі інші треки підсумовувалися. Часто доводилося переписувати всі треки з самого початку. Це передбачало появу нової версії твору, тому що повторити імпровізацію неможливо, так само, як неможливо її записати нотами. З електронних ефектів я використовувала радянський цифровий ревербератор "Лєль". Неймовірна музика.
"Зіставлення письмової нотації та імпровізаційного спалаху займає центральне місце в музичному баченні Гончарової. Цей період аматорського запису документує злиття мінімалізму, вільної форми та загравань зі стилем нью-ейдж (наприклад, дзвін та глибокі вокальні мантри), а експерименти із незвичайними техніками (як-то крик на звукознімачі віолончелі), остаточно перетворюють домашню студію Валентини на Мекку цілковитої творчості та свободи від будь-яких академічних обмежень", — зазначають видавці платівки Shukai.
Я пам’ятаю один Новий рік, коли ми сиділи на кабанячих шкурах під великими динаміками з великою компанією інтелектуальних хіпі. Ми слухали альбом Йоко Оно "Fly". Ця музика справила на мене тривале враження і багато в чому проклала шлях моїм творчим дослідженням. Приблизно в той самий час диск Роберта Фріппа та Браяна Ено: "Вечірня зірка" також глибоко проникли в мою душу.
Про реліз
У виданому диску, найскладніші і, як кажуть, професійні роботи, на мій погляд, це "Метаморфози" і "Динаміка". Найбільш показова, в плані духовних досягнень на той період –"Passageway to Eternity". Мені дуже сподобалося, як зроблена обкладинка. Але, на жаль, я навіть не знаю, кому дякувати.
"Її захоплення музикою Штокгаузена, Ксенакіса, Тріо Ганеліна та П'єра Булеза наповнене роздумами про простір і нерегулярність. Три частини "Метаморфоз" втілюють цей підхід у палітрі модерністської музики. Навички музичної композиції, отримані в Ленінграді, розкриваються в романтичній "Higher Frequencies", а віртуозна гра на віолончелі поєднується з грою на синтезаторі у "Passageway To Eternity". Повільні та пульсуючі звукові ландшафти нагадують американський ансамбль віолончелістів US Steel Cello Ensemble Роберта Рутмана або навіть піонерку глибокого слухання Поліну Оліверос", — додає лейбл.
Протягом останніх декількох десятиліть Валентина Гончарова викладала в Талліннському музичному коледжі, розширювала та оновлювала репертуар пострадянської популярної музики, співпрацювала з Російською філармонією в Естонії, а також проводила концерти та благодійні заходи разом з католицькою церквою. Наразі авторка і далі продовжує працювати над новими експериментальними творами на нових електроскрипках, створених Ігорем Зубровим.
Shukai / Шукай — архівний звукозаписувальний лейбл, зосереджений на тому, щоб повернути до життя втрачені стрічки 60–90-х років — радянську музику для фільмів і телебачення.
Shukai у мережі:
https://shukai.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/shukairecords/
https://www.shukai.org/
Фото — discogs, Shukai
