Гера Луїдзе: The Hypnotunez хейтили, бо ми гнули свою лінію
Гера Луїдзе добре відомий, як українському андеграунду, так і ширшому колу слухачів, адже є лідером гурту The Hypnotunez, який кілька років тому засвітився на українському шоу X-Фактор. Темнішу та більш експериментальну сторону творчості Гери представляє його сольний проєкт Mr. Hypno & His Lo-Fi, про який ми неодноразово писали. Тож сьогодні говоримо про старт музичної кар'єри Гери, його проєкти, той самий X-Фактор, європейські панк-сквоти та інші цікаві речі.
— Найперше, хотілося б поговорити про твій музичний бекграунд. Як еволюціонував твій музичний смак, і як дійшло до того, що ти вирішив робити таке музло?
— Коротко кажучи, я почав займатися музикою в 16 років (зараз мені 28) і з того часу я професійно займаюся цим і тільки цим. Універ я теж залишив, бо поєднувати не виходило. Тоді був у нас гурт Banditoz Band — рокабілі тріо, що згодом розширилось, додалися дудки, і вийшло щось типу свінгабілі. Але склад почав потроху розходитися, здуватися — у пацанів там робота, сім’я, і врешті Льоха, наш гітарист тодішній, сказав: "Чувак, я не буду займатися музикою так, як ти собі це бачиш". Я сказав, що все норм і що буду потроху свій проєкт робити, котрий уже мав бути націлений на те, щоби суто музикою займатись, і я почав збирати Hypnotunez.
Banditoz Band
— А ти змалку подібне слухав, чи якось потім прийшло?
— Ну, мабуть, якось потім, з тої причини, що я змалку дохера всілякого слухав, починаючи з панк-року й закінчуючи електронною музикою. А в украбільну сцену я потрапив уже в 16 років.
— У принципі, панковість відслідковується у свінгоговій складовій Гіпнотюнз, а електронна — у Hypnotrax.
— Так, Hypnotrax, є такий проєкт, але він наразі заморожений і супер сайдовий. Як буде час і натхнення, то будемо робити, а ні — то ні.І, власне, як ми це й назвали джазпанк: от граємо джазові соло, джазові квадрати і вхуярюємо туди панкрокові рифи, а свінгкор = хардкор + свінг.
— Джазпанк і свінгкор це вже сталі та давно існуючі жанри?
— Навіть на вікіпедії є розділ про джазпанк, але там щось трошки інше, не так, як ми це робимо, а свінгкору, у принципі, немає. Колись були випадкові згадки цього слова в хештегах гурту Dem Brooklyn Bums, ще коли на Вінампі я їх слухав. У мене ж є чітка схема, чітка структура, як має звучати цей стиль, і в Україні поки що так, на жаль, ніхто не грає.
— Ти кажеш, що ваш джазпанк по-іншому звучить, але ж у цьому і вся самобутність музики. Навіщо робити так, як у когось уже щось звучить?
— Так, але все-таки джазпанк існує давно, це вже сталий жанр і напрямок, а от свінгкор — ні.
— Ще пам’ятаю, що в тебе навіть є татуха з написом "Свінгкор"?
— Так є, це мені подруга хендпоуком робила, така звичайна татушка, але, коли в нас був зліт, чомусь на всіх фанатах це вона найрозповсюдженіша. І це стало візитівкою з усіх моїх татух.
— Добре, оскільки ми підійшли до теми фанатів. Ви ж нормально так турили по Європі, та й Україною теж чимало катали. Розкажи трохи про публіку тут і там, бо багато читачів, як і я, взагалі можуть не знати, який стан рокабілі/сайкобілі сцени в нас і за кордоном.
— Давай тоді спершу я розповім про рокабілі/сайкобілі сцену в Україні. Це доволі міцна сцена, дуже багато кайфових гуртів, що грають у таких напрямках, у нас це Украбілі називається, навіть є фестиваль Украбіллі вибух, один із найбільших у східній Європі. А щодо обивательської публіки, то в Україні кайфово заходить Гіпнотюнз, тобто ми перші з отих андеграундів -більних, які почали активно грати на всіх фестах українських, я навіть не знаю, на яких ми не грали. Звісно, ми вже не такі скажімо популярні тут, як були пару років тому, на жаль, фанбаза відсіялася трошки, а у Європі більше цільова аудиторія приходить. Там діапазон слухача від 16 років до 50, при чому старші люди приходять на панк-прикидах, усе круто без гівнарства. Ми там граємо, починаючи з панк-сквотів, де майже немає місця, приходить локальна тусовка, саме рок-н-рольна, панк-рокери, хард рокери, і закінчуючи масштабними європейськими фестивалями.
— Тепер поговорімо про рокабілі/сайкобілі як бізнес. От, наприклад, лейбли подібних жанрів — це серйозні речі чи все на рівні DIY?
— Ну, скажімо так, зараз пробитись і достукатися до лейбла — це пиздець важко. Ми от наразі працюємо з лейблом Robot Riot Records (Білорусь), і це вже більше DIY. Є декілька таких тематичних лейблів у Німеччині, Франції, але, у принципі, вони вже відходять на задній план, бо наявне перенасичення музичного ринку. Взагалі зараз є інтернет і, якщо ти вмієш робити промо, то можна реально DIY робити. У NOFX, одних з батьків каліфорнійського панк-року, ніколи не було лейблу, ну колись був там Epitaph Records, але потім вони тупо по DIY пішли, і наразі це один із найтоповіших гуртів у Америці по панк-року.
Також у нас у Гіпнотюнз є бонус: у принципі, можна постаратися потрапити на панк-лейбл, можна на просто рок-лейбл прикольний, інді й так далі.
— А сам ти зараз Гіпнотюнз віднесеш до андеграунду чи до мейнстріму, з огляду на публіку?
— Важко сказати, але, мабуть, уже не такий андеграунд, уже трошки мейнстримчик з’являється.
— Після СТБ?
— Мабуть, що після, тобто виходить так, що деякі фестивалі, як той самий Атлас, це вже не андеграунд. І плюс ще я там не суперстар чи медійна особа, але напівмедійна, якщо так можна сказати, тому що в нас є фіти із Сашею Булем, з Галичем там мініштучки всякі. Багатьох я знаю, і багато хто мене знає. Але заради цього ми свої формати не міняли.
— Пам’ятаю, був на вашому концерті, де ви виступали зі Screaming Meemies та Kraken Landau. І я, здавна знаючи Гіпнотюнз, як такий цікавий андеграунд, приходжу на цей канцик і бачу, що, по-перше, там усе забито, та ще й купа жіночок бальзаківського віку, які точно не розмежовують андеграунд/мейнстрим. А під кінець концерту одна з них тобі навіть контрабас облизала.
— Та що там тільки не лизали. Але найжорсткіший випадок був, коли після виступу, після останньої пісні я стою такий, усім "Покєдос, дякую, дякую", й одна жіночка йде до сцени з букетом квітів. І я такий: "ШТО? Тобто? Це куди? Що зараз буде?", і дарує його мені! Але вже ажіотаж не такий великий в Україні, і концертів із подібними випадками давно не було.
— А чому так?
— Спад популярності. Це, у принципі, нормально, коли ти вистрілив десь на телебаченні, потім з’явилася фанбаза з малих дівчаток, а потім виходить цей самий проєкт наступного року, й "О, теперь мне нравится вот это". Тому і фанбаза відсіюється, але ті, хто трушно закотували Гіпнотюнз, вони залишаються. Там уже вєрняк.
— І самому не важко помітити, що в гуртів як Stoned Jesus є частина фанатів, які з першого концерту й досі від них на 100 % кайфують, а є такі, як я: у свої 19 років "Ого, СтДж, оце музло, мені більше нічого не потрібно", а зараз мені вони звучать однаково, чи то мій музичний смак пішов далі, чи просто приїлось. А у твоїй творчості, як на мене, трохи більше динаміки, що в Гіпнотюнз, що у Mr. Hypno & His Lo-Fi. Є експерименти, але вони не авантюрні чи екстремальні, я сказав би.
— Ну, я все-таки тебе трошки поправлю, бо в Гіпнотюнз поки тільки один альбом, на якому поки цього не почути, але якщо подивитися наші останні лайви, то в нас уже є мідіклавіатура, от у цьому плані експерименти в нас є, і я думаю, що це ще не кінець. Буде з’являтися більше електронних приколів, але не пропадати те, що є зараз.
— Повертаючись до СТБ. Звідки була ідея піти туди? І як поставилася до цього андеграундна частина ваших слухачів?
— Ідея взагалі виникла в нашого менеджера. Ну, окей, був розклад у голові, типу вийдемо, виступимо, нас покажуть раз по телевізору — засвітимось і нормас. Думали зіграти кавер на Prodigy, але перед самим виступом я кажу: "Ні, граємо свою й поєбать". Ми приїхали, набухалися, протверезіли, потім знову набухалися, поки чекали, почали знову тверезіти. Нарешті настав час виходити, там ця сцена, глядачі, судді, зйомка. Врешті-решт ми виступили й готові були прощатись, і тут Юля з гурту Hardkiss натискає золоту кнопку, яка одразу нас закинула на наступний етап, почався якийсь незрозумілий "золотий дождік", з чого ми досі сміємося. Ми знову в ахуї. Взагалі вийшло так, що в нас потім було штук 5 прямих ефірів на СТБ.
А щодо андеграунду, то майже всі, хто нас слухав, якось двояко ставилися до цієї ситуації. Але ми там формату не міняли, навіть, коли нам казали, що в наступному номері маємо зіграти пісню Дюна "Коммунальная квартира". Я кажу: "Ви що йобнулись? Ви уявляєте, як Гіпнотюнз виходять і грають Дюну? Нізащо!". Ну, вони почали погрожувати розборками на другому рівні, бо там все-таки були деякі нюанси контрактні, а я вперся й не дозволив їм. І так було декілька випадків, коли я відмовлявся, бо то були б не Гіпнотюнз. Ми зробили все, так само як в андеграундних панк-сквотах, єдина різниця, що тут більше хайпу. Проте хейту тоді було дуже багато, і не тільки з української рок-тусовки, навіть люди, які люблять дивитись X-Фактор також неймовірну кількість хейту слали саме за те, що ми гнули свою лінію.
— З огляду на твій досвід із шоубізом, чи варто іншим гуртам робити подібні авантюри? Це круто чи там більше проблем?
— Там проблеми однозначно будуть і дуже багато. Після проєкту ми вирішили, що ну їх у баню. Але, у принципі, я зараз думаю, що якщо не сильно прогинатися, тягнути свою лінію та ідейно все робити, то я б, напевно, щось таке ще спробував.
— Для тих, хто не зовсім добре знайомий із твоєю творчістю, чи не міг би ти дати коротку характеристику кожного з твоїх гуртів?
— The Hypnotunez — це свінгкор, і я не буду соромитися цього сказати, на мою думку, у своєму роді це дуже потужний і по-своєму унікальний проєкт.
Mr. Hypno & His Lo-Fi — це мій сайд-проєкт, який теж по-своєму цікаве панк-кабаре альт кантрі й в Україні таке музло ZWYNTAR, здається, грають, але вони більш дарк кабаре, і це взагалі трошки інше, Сашенька Буль є, але знову ж таки в нього фолк елементи присутні.
Є ще Hypnotrax — це заморожений електронний проєкт. Там чого тільки не буде, я сподіваюсь.
— А чим все-таки Гіпнотюнз відрізняється від інших гуртів у рокабілі/сайкобілі ніші?
— Ну, різниця вже є, тому що в нас такий мікс. Потужні сайкобіли, як на мене, це гурти The Troubled та Outer Space, рокабіли — Wise Guys, Shakin Guts, Руки в Брюки… цей список можна продовжувати довго. Вони дуже круто грають своє музло, але в них звук автентичний, тобто якщо це сайкобілі, то це сайкобілі, чи, як у випадку The Troubled, можна сказати чітко — це важке сайкобілі. А в Гіпнотюнз — хуяк джазове соло, потім панк-рок. У результаті, наприклад, хардкорщики й панк-рокери можуть сказати: "Ну там норм панк-рок заваливают, но потом там джазовая какая-то возня начинается". А якісь джазмени, наприклад: "Ну що, соло джазове доволі непогане, а далі якась шуміха пішла". Але і в цьому прикол Гіпнотюнз.
— Хейтери є? І що вони кажуть?
— У нас більшість хейтерів типу "Що за хєрня, він там щось волає" — "не понимаю, но осуждаю". А з конструктивізму були раніше чуваки, які казали, що дарма ми мішаємо джаз і панк: "Панк ви нібито вмієте грати, але з джазом у вас щось трошки погано", або навпаки. Насправді воно так і було, бо концепт перед очима бачили, але скіла й техніки не вистачало. Наразі ми спокійно граємо джамп-блюз, свінг, панк-рок. Оце все я назвав би хейтом, ну і, як я казав, що більшості музика просто не подобається, тому й кажуть, що гівно.
— А в плані музичної грамоти у вас як?
— Саксофоніст, тромбоніст і гітарист мають музичну освіту. Юра в Глієра вчився, Антон — уже магістр джазу. А в мене немає ніякої музичної освіти.
— А з яких інструментів починав?
— Коли серйозно почав займатись, то одразу контрабас, коли малим був, то на гітарі трохи намагався гратись, але то таке. Зараз ще в Містер Гіпно я граю на банджо й акордеоні.
— О, як ти згадав про Містера Гіпно, то розкажи-но про наступне: у тебе на обкладинці я помітив Лавкрафта, Дж.Дж. Алліна, колажі з газет і ще якихось незрозумілих людей.
— Так, колажі з газет, strange black and white photos і всяка різна дічь. Це робота Іллі Касьяненка, одного з найбільш трушних панк-рокерів.
У мене навіть є татуха така сама, як у Алліна, тобто людина, яка слухає Алліна, яка слухає Джанго Рейнхардта й читає Лавкрафта, видає таку музику. Скажу, що все там неспроста.
— Які є прояви літератури та вплив інших музикантів у твоїй творчості.
— Я доволі серйозно ставлюся до написання текстів. Ось, наприклад, в останньому альбомі Містера Гіпно, який називається "Insomnia", є трек "Twin Peaks Lullaby", ще є пісня "Insomnia" — там усе по Бійцівському Клубу.
— Я думаю це більше про Містера Гіпно, але поруч із більш-менш позитивними нотами в музиці, текст може бути дуже чорнушним. Як-от у пісні Coins.
— У чому прикол цієї пісні: у ній три куплети, й у кожному з них розповідається про похоронні ритуали різних народів і культур. У першому куплеті йдеться про те, що коли людина помирала їй клали монети на очі й пускали по річці Стікс. Далі йде "поклади мені хрест на груди". А третій уже про кельтів; здається, у них був такий ритуал, коли людина помирала, їй писали прощальний лист, спалювали його, і мрець міг прочитати його в потойбіччі.
— Ну й на завершення, маєш якісь цікаві історії з гастролей?
— Ну, про упори коксом і оргії не буду розповідати. Але був прикольний випадок, як барабанщика не пустили на кордоні, коли ми їхали у європейський тур. Це не найжорсткіший випадок, але все ж таки. Був черговий тур, доволі важливий, як і всі тури, у які ми їдемо. Стандартний початок — їдеш з України до Польщі, там граєш і їдеш далі хоч до Франції. А тут прикордонники кажуть барабанщику, що в нього якісь трабли з документами, усіх пропускають, а його — ні. Ми одразу в ахуї, взагалі не очікували такого розкладу. Врешті-решт дзвінки почались у Вінницю щодо цих документів. Коротко кажучи, нічого не вийшло, дали Дімону 500 гривень якихось, щоби він дістався додому. І я дивлюсь на нашого звукача Саню, котрий барабанить у гурті Fazzer, і кажу: "Ну, доведеться виручати, що поробиш". Він теж в ахуї повному, і я сам розумію, що це буде пиздець, а не тур. Думав, що обісремось усюди, де тільки можна. Саня погодився і, виходить, одночасно звучив і грав на ударних. На той час ми співпрацювали вже роки два, тому репертуар у голові в нього вже був. Врешті один концерт трохи полажали, другий, третій, а далі дивлюсь — він грає програму. Я вкотре в ахуї кажу "Саня, ти шо гоніш? Ахуєть красава!". Й ось так він із нами відіграв тур і вигріб повністю!
Mr. Hypno & His Lo-Fi — сольний проєкт вокаліста swingcore гурту The Hypnotunez Гери Луідзе. Наразі дискографія нараховує два повноформатні альбоми. З 2020 року соло-проєкт перетворився на повноцінний гурт з анонімними музикантами. За словами лідера проєкту, у виступах і записах будуть приймати різні музиканти та творчі люди, які цього забажають.
Mr. Hypno & His Lo-Fi у мережі:
https://vk.com/mr.hypno_and_his_lo_fi
https://mrhypno.bandcamp.com
https://soundcloud.com/the_hypnotunez
https://www.facebook.com/mrhypnoandhislofi
Гурт The Hypnotunez утворився всередині 2013 року у Вінниці. Самі музиканти позиціюють свій стиль як swingcore. Гурт випустив повноформатний дебютний альбом "Shout. Dark&Mysterious" у 2016 році та міні-альбом "Here Comes The Swingcore" у 2017-му. Окрім того на їхньому рахунку кілька синглів та кліпів.
The Hypnotunez у мережі:
https://www.youtube.com/channel/UCmOewbppqYj-YQqi0YN7AVw
https://soundcloud.com/the_hypnotunez
https://www.instagram.com/the_hypnotunez
https://the-hypnotunez.bandcamp.com/releases
На обкладинці фото kirai gigs
