Stay Tuned! Імпровізації від Альони Каравай (proto produkciia)
У своєму плейлисті Альона Каравай, керуюча партнерка в proto produkciia (раніше ІНШІ), назбирала різних імпровізацій — тут тобі і джазкор, і джаз-панк трохи психоделіки і не тільки.
Ця команда привозила в перший український тур Метта Елліотта, зробила перший після багаторічної перерви (онлайн) концерт Ігоря Цимбровського, а ще привозила в Київ франківських психоделіків Zlypni та калуських панків ФРН. proto produkciia працює з сучасною оперою (Chornobyldorf, Opera Lingua), а в період з 2018 по 2020 зробила у Франківську низку концертів (La Mathilde, BARK, Josef Van Wissem). Після багатьох переїздів з найдовшими зупинками в Донецьку та Берліні Альона осіла у Франківську.
Коли навалює (осіння та не тільки) ностальгія, я збираю плейлист зі старшої — хтось міг би сказати, "неактуальної" — музики, яка крутиться навколо імпровізації та джазової манери виконання.
Цей плейлист не визначився з одним чистим жанром та коливається між джазкором та джаз-панком, між психоделікою та стоунером, між ейсід-джазом та краут-роком. Натомість з характером та настроєм ця музика визначилась досить точно — це ностальгія, це чесний сум за неповторюваним станом та часом, але це не безнадія. Це та ностальгія, коли ти ні про що не жалієш, та знову б зробила (зробив) все так само.
Лише склавши докупи цей плейлист, я зрозуміла, що в цьому майже одні тріо, багато саксофона та майже немає вокалу. Що ж, мабуть, усе правильно. Тріо — це класичний формат для "приджазованого" року та панку, де голосом найчастіше стає саксофон — іронічний, жорсткий, не ліричний. А вокал якщо і з’являється, то мімікрує під один з музичних інструментів та не заважає музиці.
Що ж, поїхали.
Також плейлист доступний на Spotify, Deezer, Apple Music i Youtube Music.
DOK — bolit
Ті, хто ще пам'ятають про DOK, частіше згадують про їхню "Жабу" або "Be water". Я люблю трек "bolit" — досить простий та непримітний, але щось у ньому змушує мене слухати його по колу вже котру осінь поспіль.
DOK — це басист, саксофоніст та ударник. Це — колектив з Донецька, який з 2009 по 2013 роки випустив три джаз-рокові альбоми. Про походження назви в Інтернеті пишуть щось загадкове. А як на мене, все просто. DOK — це скорочення для донецького аеропорту імені Прокоф'єва, того самого, якого вже немає. Як і гурту також.
Хтось може почути в цій музиці щось від Red Snapper — мейкс сенс, бо в Донецьк вони вперше приїхали ще у 2001-му (а потім заїжджали ще), після чого окунів слухала значна частина музичної тусовки міста. Уважні помітять на барабанах Стаса Іващенка — ударника з Вагоновожатих, який зараз розганяє власний проєкт SI Process. Де зараз решта колективу, я не знаю. Але на ютубі якась добра людина залишила їхній альбом з 2019 року, за що цій людині велика подяка.
My Personal Murderer — Jargon / Romantic Overdose
Мій абсолютний фаворит серед психоделічного декадентського звучання ̶п̶р̶о̶с̶т̶и̶г̶о̶с̶п̶о̶д̶и̶ артроку, знову тріо та знову сильна (та повільна) ритмічна група. Вокал органічно та міцно вплітається в музичне полотно — не випинається, співіснує. Окремий комплімент хорошим текстам та непересічному візуальному оформленню. Одну з обкладинок, наприклад, робив Ніколай Лукін — як на мене, один з найцікавіших сучасних одеських художників.
Максим Ковальчук, Євген Чеботаренко та Наташа Пирогова востаннє виступали, здається, у 2009 році. Зараз Женя живе у Фінляндії, що не заважає колективу творити на дистанційці. На відміну від багатьох інших у них це, здається, виходить, — наприклад, саме так був створений "Jargon". Тим часом я не перестаю мріяти про живий концерт My Personal Murderer у фізичному вимірі.
Не виключено, що після The Personal Murderer захочеться послухати щось з Coil, наприклад, "The Dreamer is still asleep". Якщо так, то не варто собі в цьому відмовляти.
H.Soror — Kangaroo Seeds
Вже другий колектив в цьому списку, де на барабанах грає Наташа Пирогова. Заслужено.
Наташа Пирогова заснувала H.Soror з Наталею Панченко (Стіл) у далекому 2014-му. Досить швидко покликали до себе саксофоніста Миколу Лебедя, а ще трошки пізніше Наташу Стіл на басу замінила Регіна Железнякова (яка стальна логіка). Після цього характер виконання цієї трійки, здається, дещо змінився, стало менше панку та більше стоунеру. H.Soror в останньому складі найкраще слухається в горизонтальному положенні, просто на підлозі або, якщо пощастить, на траві. А загалом тріо грає щось на межі між фрі-джазом, психоделічним роком та краут-роком, якщо вже треба окреслити жанрову приналежність.
Зараз проєкт в паузі — затяжній, наче один з їх треків. "Одного разу ми анонсуємо наш виступ, але наразі анонсуємо акцію протесту", — це крайнє повідомлення на сторінці H.Soror.
Тим часом у Колі є соло-проєкт The Ghost Cities, де він джазує та панкує, а ще додає до своїх імпровізацій електронний вимір. Минулої осені Коля зіграв свою примарну програму разом з Наташею Пироговою — у 2c1b та на наше запрошення. Вийшло достойно.
Brovi Papy (зразка 2016) та Le Cru (зразка 2020)
Згадуючи про брови, зразу думається про золотий склад з Артемовим на барабанах та Бобрицьким на клавішах та про нашумілий (в усіх значеннях) концерт в Контрапункті (у дворику на Ільїнській). Відео нижче — якраз звідти. Подяка всім тим чудовим людям, які тоді, у 2016-му, це відзняли, змонтували та залили на ютуб — задовго до того, як це стало мейнстримом, та незадовго до того, як колектив перестав грати у такому складі. До речі, в цей період Брови, здається, відмовились від вокалу та тексту, що, як на мене, пішло на користь. Як майже завжди у таких випадках.
Ще одна людська щира подяка Павлу Лісовському, який невпинно та витривало створює та тримає на собі музичні проєкти з джазкору та фрі-джазу. Останній з них — дует Le Cru, який грає "сирі" (за власним визначенням) лаконічні імпровізації, що будуються на постійних експериментах з перкусією та агресивному саксофонному звучанні.
Той самий випадок, коли люди скромно створюють концептуальний продукт (за звучанням та візуальним оформленням), але самі відхрещуються від цього визначення. Мабуть, найскладніша музика в цьому плейлисті (а може, й ні).
Super Numeri — The Electric Horse Garden
Це експериментальне тріо з Ліверпулю (з їхнім радше невеликим доробком) мені відкрив колишній добрий друг. З того часу їхній "The Electric Horse Garden" з 2003 року надовго осів у моїх плейлистах — особливо, коли хочеться чогось більш тонкого та ефемерного у звучанні. Тут і коментувати більше не хочеться, просто послухайте. Особливо благословенно лягає у вуха після густої стіни звуку від Brovi Papy.
Masha Kashyna — V nebi
У Маші (як і у наступного виконавця, Владимира Гнатенка) особлива роль у цьому плейлисті. Але після Super Numeri можемо собі дозволити.
Маша Кашина — українська мультиінструменталістка, яка в підлітковому віці переїхала до Німеччини. Грає та імпровізує на вібрафоні та саксофоні, працює з вокалом, експериментує з візуальним оформленням. Минулого року вперше в дорослому віці заграла в Україні — на балконі Франківському драмтеатру з ось цим ностальгійним сетом.
Hena — 1
Не втомлююсь повторювати, що цей карантин наробив багато хорошого для музичної сфери. Наприклад, Владимир Гнатенко зарелізив на Саундклауді серію інструментальних треків під псевдонімом Hena — здається, це сталось лише на цій платформі. Мені експеримент сподобався, особливо, компіляція з десяти композицій, названих просто порядковими номерами.
З подякою за те, що ця інструменталка лишилась інструменталкою, без вривань електронного звучання, я заслухала перший трек. Якому, до речі, саме місце у цьому плейлисті.
La Mathilde — Idora / ABCDR
Тут без варіантів: якщо досить добре відомі українській музичній тусовці французи La Mathilde, то надривна "Idora". Або ж трек "ABCDR", який вони майже не грають вживу.
Ви, скоріш за все, чули хлопців на одному з літніх фестів або у їхніх українських турах, але про всяк випадок нагадаюсь: рок-шансон, досить незвичний склад (саксофон та акордеон, серйозно?) та, радше, "класична" манера виступу, центрована навколо харизматичного вокаліста. Все це не заважає хлопцям лишатися панками, бо пофігістичної туги в їхньому звучанні достатньо. "Life sucks, і давайте це відсвяткуємо", — ось так мені відгукуються їхні тексти, хоча моя французька стабільно посередня.
До речі, La Mathilde не в паузі, вони роблять новий матеріал. Дещо з нового вони зіграли на нещодавньому стрімі у вересні цього року.
Zlypni — Lis
Якщо хочеться закрити тему джаз-панку й іронічного саксофона та "заполірувати" плейлист (вже) класикою, можна пройтись Viagra Boys та Sad Lovers & Giants. Час різний, країни різні, але так цікаво слухати десь поруч.
Але моя версія завершення дещо інша. Починала з Донецька, завершу Франківськом та психоделікою про мухомори. Zlypni — це психоделічна електроніка та перфоманс родом з Франківська. Макс Йосипенко, Антон Боринець та Данило Грицак поєднують трансовий грув, мелодійні перкусії та химерну естетику. На виході маємо щирі юні імпровізації та якийсь особливий франківський вайб. Цей вайб, до речі, саме про цей стан — коли сумуєш за минулими відчуттями, але ні про що не жалієш. Бо якби був шанс, знову б зробила (зробив) все так само.
Більше тематичних плейлистів тут.
Фото надані Альоною Каравай
