Перші інструменти: з чого починали українські музикантки
Рояль як придане, спадковий бас, віолончель з барахолки та сховок для цигарок у фортепіано — назбирали для вас трохи історій про перші музичні інструменти різних українських виконавиць.
Початок подорожі не визначає її цілковито, але багато в чому ми на нього озираємося. Саме туди, вглиб історії, націлено цей матеріал. Ми звернулися до українських музиканток, аби дізнатися більше про значущу в їхніх життях та творчості річ — перший музичний інструмент.
Найпершу бас-гітару Катерині подарував її дядько, учасник гурту The ВЙО, коли виконавиці було 9 років. Це була модель Phil Pro mb 12. Інструмент так довго був поряд із Кейт, що неочікувано еволюціонував і окремо від своєї власниці знявся в кліпі гурту Мандри до пісні "Світ". Із цим басом Кейт пройшла крізь вогонь і воду:
"Я на ньому грала доволі довго. Спочатку музична школа, потім вступила до Глієра, теж із цим басом, і навіть декілька курсів ще він був моїм головним інструментом".
Нині цей інструмент належить іншій людині, яка покладає на нього власні надії, для Кейт же він тепер асоціюється із "блюзовим квадратом", оскільки, як говорить вона, з того все починалося:
"Мій перший бас потрапив у руки маленькій леді, яка тільки починала грати на басу. Адже якби я купила новий бас, а старий залишила б просто вдома, він би нікому вже не зміг принести стільки щастя. А так він продовжує своє життя з іншою людиною. Я на ньому відлабала багато концертів і навіть вступила до музичного училища, де теж була бурхлива музична діяльність."
Заміною найпершому басу Кейт стала модель LTD f-105, яку вона (без страху образити свій перший інструмент) називає "басом своєї мрії", щоправда, мрії на момент придбання, адже "багато бас-гітар не буває".
Несподіваним можна назвати союз віолончелі та Соломії Мельник — учасниці гурту Dakh Daughters, професійної музикантки, яка починала, однак, з концертного рояля, а нині виступає зі струнним інструментом.
"Мій перший музичний інструмент, до якого я доторкнулася в житті — концертний рояль, німецький красень Rönisch! Це був інструмент моєї мами, батьки подарували його їй, коли вона вступила до консерваторії! Для мене це був якийсь неймовірний і красивий велетень, на якого я дивилася з величезною повагою й навіть страхом. Батьки вчили мене на ньому грати фактично з 2 рочків. Коли я підросла, вони казали мені, що цей рояль — моє придане, як колись у дівчат придане, то були скрині з усіляким набутком, а от у мене це був рояль," — ділиться Соломія.
Ще дитиною Соломія любила будувати під цим роялем "халабудку-схованку", чого не дозволяє інструмент, з яким вона ось уже 18 років життя — віолончель, назустріч якій її підштовхнув Владислав Троїцький, керівник трупи театру "Дах", хто, за словами Соломії, любить використовувати у своїх проєктах живу музику, яку він створює разом з акторами:
"Влад сказав мені: "Солю, ти ж музикантка, вчилася в спеціалізованій музичній школі, на тобі 300 баксів, іди купи собі віолончель", а я йому: "Влад, я ж не вмію грати на віолончелі, я ж піаністка й диригент-хоровик!" А він мені й каже: "Ну й що? Якщо маєш слух і освіту — зможеш заграти на всьому!"
Соломія взяла гроші й пішла на барахолку просто неба, де зустріла дідуся, який продавав те, що вона шукала:
"Він каже: "Так, моє серденько, це віолончель моєї дружини, яка була неймовірною віолончелісткою, але вже померла… чешка ручної збірки, з глибоким і виразним звучанням, дружина її невимовно любила, але я змушений продати, бо не вистачає на життя…" Я питаю: "Скільки ви хочете за неї? ", а він і каже "300 доларів." Звісно, я купила, навчилася грати і вже 18 років нерозлучна з моєю чешкою ручної збірки за 300 доларів".
До речі, щодо "чешок" є що сказати й учасниці гурту Milktuth Вірі Білостоцькій, чий перший інструмент походить із країни-сусідки:
"Моєю найпершою гітарою була Cremona, її подарували ще моєму дідусю в місті Градець-Кралове, тоді їх там виготовляли. Потім вона перейшла до тата й він спробував перетворити її на бас-гітару, натягнувши на неї басові струни, і це було помилкою, бо вже тоді гриф почав подавати тривожні сигнали неминучої поламки".
Після експериментів батька, гітара перейшла до рук покоління Віри — її рідного брата й лише після того до неї самої. Вона згадує, що брат вчився тоді грати на ній композицію знаменитого гурту Status Quo "In the Army Now" та опус Джорджа Майкла — "Faith". Коли Вірі виповнилося 12, то троюрідний брат навчив її найпершої пісні на гітарі — "Fragile" Стінга:
"Тоді я ще не знала, що за допомогою гітари можна створювати різні шуми, протяжні звуки, і що педалборд настільки ж важливий, наскільки сама гітара. Цей інструмент дав мені змогу багато зрозуміти про звуковидобування, техніку й позицію рук. Я дуже рада, що мені спочатку трапилася саме класична гітара, а не електро, оскільки тепер у мене однаково добре розвинена моторика пальців обох рук, що урізноманітнює звучання інструмента".
Крім Соломії, з клавіш починала й Наталія Сєрякова — басистка гурту Death Pill, учасниця гуртів Пиражок та O’Huyeli, мультиінструменталістка. Першим інструментом, що був у музикантки з 4-х років, став синтезатор Casio на 4 октави з жахливим звуком, який Наталю дуже дратував. Через два роки інструменту склав компанію "стандартний гроб" — "Аккорд 4", саме тоді дівчина пішла в музичну школу:
"Його (фортепіано — ред.) було зроблено на фабриці музичних інструментів у Калузі. Воно мало певну особливість — одна з педалей опускала на струни не просто палицю, що приглушала звук, але палицю, з якої звисали маленькі металеві пластиночки, схожі на 10-копійочні монетки. Звук був шикарним. Ця вся історія не працювала на нижні регістри, а працювала тільки від першої октави".
За клавішами Наталію можна почути у складі запорізького гурту Декаданс, який існує й досі та грає, за її ж словами, "батя рок", а також на літературних вечорах, де вона виступала раніше, на різних міських заходах та навіть на весіллях!
"Я любила на нього (на своє фортепіано — ред.) всаджувати всіх своїх тигрів і проводити з ними уроки музики. Робила їм усім маленькі щоденнички й зошити, і вони всі в мене сиділи з ними в лапках на цьому піаніно. Ну, а потім воно слугувало мені чудовою перегородкою в кімнаті, а під його кришкою можна було ховати сигарети, там ніхто не шукав їх".
Пізніше Наталії пощастило, хоч і вимушено, ближче познайомитися з перкусією, також вона грає на саксофоні, а нині посідає "прокляте", як дехто вважає, місце басистки у Death Pill (ред. гурт змінив уже кількох басисток).
Ще одна "клавішна" історія була початком музичного шляху Катерини Гривул, що більш відома як скрипалька та авторка експериментальної електронної музики:
"Моїм першим інструментом було фортепіано фірми Petrof, яке з’явилося, коли мені було 4 роки. Це був подарунок моєї мами. Хоч батьки в мене не музиканти, але мама завжди мріяла грати на ньому".
Це фортепіано досі стоїть у батьківському домі Катерини, звідки його дуже важко транспортувати без пошкодження деталей та і взагалі.
"Загалом, у мене дуже теплі почуття до цього інструменту, оскільки мої перші твори, які я написала, були саме для фортепіано, — ділиться Катерина, — але офіційно нічого не було випущено".
Досі музикантка сідає за цей інструмент, коли опиняється вдома, і завжди перевіряє, "чи достатньо в ньому води й чи не завелася міль у молоточках".
Ще одним великим інструментом, який важко не лише транспортувати, але і просто придбати, є барабани. Варто додати, що українському підпіллю взагалі притаманний дефіцит барабанщиків, що пояснюється масивністю та вартістю інструмента. Так, ціна найдешевшої установки стартує з кількох тисяч гривень, а крім цього ще треба подумати про її розміщення. Однак в українському андеграунді продовжують з’являтися ударники й ударниці — Оля із гурту häxan є однією з них. Барабани були її першим інструментом, хоча в неї певний час, що не дивно, і не було своєї установки:
"Я весь час навчалася на барабанах друзів, а не так давно ми придбали власне залізо, хексановське, — ділиться Оля, — мене дуже вразили тоді власні здібності, коли я тільки сіла за установку. Це були моменти, коли ми просто збиралися й імпровізували, як могли. Відчуття дитячої радості, коли щось виходить і змушує тебе навчатися далі, попри труднощі".
Оля за ударними з часу заснування гурту й відтоді грає не більше як рік, але вже відчуває себе настільки впевнено за інструментом, що ділиться власним досвідом:
"Коли гурт лише формувався, я вигадувала партії ударних, вчилася й накопичувала досвід, а також одночасно ділилася знаннями із нашою другою барабанщицею. Зараз я виконую роль барабанщиці й вокалістки однаковою мірою".
Цей текст є своєрідним способом зазирнути у вже недоступний період, настільки значущий, однак, що його відгомону не може заглушити ніякий інший звук сучасності. Особисто я починала з блок-флейти й доросла до великої флейти лише завдяки досвіду, що тому передував, бо ж початок — завжди трамплін, якщо амбіції взагалі є.
Нагадаємо, раніше у нас також був великий матеріал про творчий шлях представниць українського андеграунду.
На обкладинці - фото Monstera, pexels
