Олексій Чорний: мальопис “Характерник”, Adharma, блогінг
Поціновувачі українського андеграунду, крім того, що відвідують концерти та слідкують за новинами сцени, також зокрема читають комікси та, звісно, активно відстежують громадське життя. Всі ці інтереси об'єдналися у персоні Олексія Чорного, у минулому вокаліста кросовер/трешкор гурту Adharma, а зараз сценариста коміксів, зокрема мальопису "Характерник".
Автор сценарію мальопису "Характерник", піарник UA Comix, видавець Red Room Comix, веде телеграм-канали "Кругообіг Йонансінів у природі" на суспільно-політичну тематику і "Я, робот та електровівці…" про фантастику, ігри та кіно та ін. У минулому вокаліст кросовер/трешкор гурту Adharma.
— Почати нашу розмову я хотіла б з доволі узагальненого питання. Основна ваша діяльність зараз — у галузі коміксів, мальописів. Часто наголошуєте, що це окремий вид мистецтва. То в чому, на ваш погляд, специфіка мальописів? Яким людям з яким типом мислення вони зазвичай цікаві?
— Всім, ну тобто буквально всім. Кожен може знайти щось до смаку. Хтось любить супергероїку, хтось — автобіографії чи історичні, комусь подобаються горори чи детективи. Для когось головне — формалістський малюнок, а хтось шукає експерименти та авторський стиль. Дуже багато факторів, я б не прив’язувався до "типу мислення" та й загалом не дуже розумію, про що тут ідеться. Комікси настільки різноманітні, що при бажанні можна знайти буквально що завгодно: від яою (ред. жанру японських коміксів) з Гітлером до опрацювання суспільної травми Хірошіми.
— Українське коміксовидавництво в останні роки доволі добре себе почуває. А чи є якісь особливості в української авдиторії?
— Ну, добре — це сказано з сильною натяжкою, як і всюди, усе не дуже стабільно, плюс ковід, плюс загальна нестабільність економічної ситуації України та і Європки вносять свої корективи. Українська коміксова галузь, на мою думку, перебуває десь на фінальних етапах зародкового стану за багатьма аспектами, зокрема й формуванням сталого ринку. Хтось з видавців уже пройшов ці етапи, хтось тільки шукає свій шлях. І от один з аспектів специфіки авдиторії (позитивних) — у тебе все ще є шанс, щоб зайняти нішу та сформувати кор-авдиторію (ред. ядро цільової авдиторії) в умовах дуже слабкої конкуренції (це релевантно не для всіх відгалужень).
Другий однозначно позитивний аспект — запас довіри у вже сформованої авдиторії та підтримка фанатів галузі. Це вже потрохи йде на спад, але ще можна залетіти в останній вагон. Я про частину авдиторії, котрій цікава українська галузь коміксів і котра скуповує прямо все, що є. Але з підвищенням насиченості ринку таких людей буде дедалі менше.
Є й пара негативних аспектів, найболючіші для мене — це нерозуміння цінності продукту та концепцій відповідального споживання. Перше — у принципі про неосвіченість людей, і нарешті вона йде на спад завдяки розповсюдженню стримінгових сервісів, але досі є купа піратів, і, боги, як же то курвить. Друге — про наводнення ринку коміксами з РФ та їх покупкою незважаючи на роки війни. Це з одного боку "виправдовується" відсутністю тайтлів (ред. творів) українською, але, якщо бути чесним, більшості людей просто похуй. Вони не бачать ніц поганого в підтримці країни, що "віджала" частину їхніх територій, щоденно вбиває їхніх співгромадян та загалом століттями гнобила українську культуру. Ну бо наче мистецтво поза політикою. Насправді це одна з наймерзенніших форм самонайобу.
Обкладинки мальопису "Характерник", нульовий і перший випуски
— Родзинкою власне українського коміксовидавництва є поява національних наративів, одним з найяскравіших зразків яких є ваш з Дарцею Зіронькою "Характерник". З одного боку, видно, що захоплюєтеся цією тематикою, з іншого, можна помітити, що досить багато критикуєте її шароварне використання. Як можете узагальнити, де проходить ця іноді й не надто помітна та тонка грань між одним та іншим? Тобто як адекватно, на ваш погляд, вплітати у творчість подібні мотиви? Адже ця тема актуальна для усіх видів українського мистецтва: і фільмів, і книг, і музики…
— Ну дивись, для мене автор і його твори — це нероздільне. Тому навіть якщо автор не цікавиться своєю культурою, вона обов’язково тією чи іншою мірою проявиться в його творчості.
Де грань… То дійсно складно. І я доволі часто про це думаю, дискутую з друзями. Треба зрозуміти, що шароварщина — це інструмент совітської пропаганди, який мав асимілювати та спростити українську культуру, примітивізувати її та зробити так, щоб форма превалювала над змістом. Таким чином, отримали ось цей до огидності стерильний та однобокий образ українців: добрі товсті селюки, що постійно їдять сало та п’ють горілку, зраджують дружину/чоловіка, але нібито працьовиті. Загалом це, авжеж, виражалось і в зміні одягу та його мотивів.
Також треба розуміти, що в сучасній Україні шароварщина часто слугує виправданням власних неопрацьованих історичних травм. Так зване лицарство козаків, напівезотеричні довбославські бойові гопаки, характерництво часто стає способом заповнити відсутність справжнього історичного підґрунтя, винищених з національної пам’яті пластів культури й "вибілення" себе та своїх злочинів перед світом і насамперед собою. Загалом усі псевдоісторичні езотеричні, напівмагічні практики. Ну тобто, розумієте, в Україні є реальний пласт людей, що неіронічно вважає себе характерниками. Зупинка куль, вовкулацтво, таємна боротьба з жидорептилоїдами, сакральні бойові мистецтва в шовкових червоних шароварах та із синіми кушаками. Це якийсь псевдоісторичний косплей, приправлений видуманими історіями, конспірологією та вічною людською тупістю. Не знаю, наскільки доречно буде порівняння, але в моєму дитинстві були всі ці панки-гівнярі (я теж) з плюванням, фак зе сістем, помийками, блювотою й усіма атрибутами. Це щось схоже, тільки в рамках іншого мікросоціуму.
Уявіть, який би зараз був шум, якщо видати комікс про геїв-козаків (розповідаю про цей кейс уже років п’ять, і досі є люди, котрі обурюються). Дійсно серйозний твір з великою драмою, історією про кохання на тлі Чорної ради. Чи зобразити в коміксі, як українці прекрасно гноблять своїх співгромадян при тій чи іншій владі.
Тобто реально показати, що українці — це не нація вічних страждальців за гріхи Всесвіту, вічно вдягнена в білі шати та з журбою в очах (що теж є доволі шароварною темою), а люди з власною історією, що готові дійсно брати на себе відповідальність за неї, відкинувши ось всю цю меншовартість.
Тож я б сказав, що ця грань (про яку вже на цьому моменті забули) повинна бути в тебе в голові, як у автора.
Огляд першого випуску "Характерника"
— Скажіть, будь ласка, можете втішити якимось новинами тих, хто очікує нового "Характерника"?
— Ха-ха, ну я його пишу, ну як… переписую вже раз п’ятий. Світ дуже мінливий, а хочеться відповідати сучасним трендам. Плюс хочеться трохи змінити сам підхід до видачі фінального продукту.
— І подібне запитання про зін за українською міфологією "Темрява".
— Перший номер "Темряви" прямо зараз верстається. Думаю, за пару тижнів ми відправимо його в друк й одночасно в передзамовлення.
— Крім знаменитих равликів (від гурту Conan), чи впливає ще якось натхнення музикою на процес створення мальопису?
— Постійно. Хоча загалом не слухаю музики, коли працюю. Вона — єдине медіа, котре здатне повністю заволодіти моєю увагою. Музика радше впливає на атмосферу й час від часу підкидає ідеї образів, ситуацій і т. д. Дуже давно хочу зробити комікс на основі World Wars III and IV від Carnivore, просто геніальна пісня.
— До музики й перейдемо, від теперішнього до минулого. Уточніть, будь ласка, чим наразі завершилась історія гурту Adharma?
— Ми завершили своє існування. У всіх з’явилося дуже багато справ і дуже мало вільного часу.
— Adharma запам’яталася зокрема яскравими виступами. Пригадайте, будь ласка, якісь цікаві моменти.
— Коли я чомусь роздягнувся на сцені у Вінниці. Досі не знаю чому і нащо, але творчі пориви іноді доволі важко контролювати. Ще доволі приємно, що грали з 1914 на одному з їхніх перших концертів.
Загалом Адхарма — доволі кльовий проєкт. Біофіц, один із засновників — мій дуже давній друг, ще зі школи. Троєщинські гівнярі й ось все це. Ми не бачились років 4–7, а потім на якомусь з треш-метал канців у "Барвах" я зустрів його та Адхарму, там ще співав перший вокаліст Даніл. І люто проперся. Тоді в нас було доволі мало кросоверу, а я завжди віддавав перевагу швидкісним жанрам та й загалом жанрам, що якусь з частин музики доводять до абсолюту, як нойз, рау-блек, блек і т. п. Ну вони грали, я ходив на канци. Бухали, тусили, а потім, після запису демки, вокаліст емігрував до Польщі й хлопці покликали мене. Записали повноцінний альбом і дуже злий сингл "The Rune of Apocalypse", і ось "Руна" — це прямо вишка. Ми загалом дедалі більше робили блековий кросовер, і я досі іноді переслуховую альбом, є просто бомбічні пісні. Ну а потім ентузіазм якось затух. Плюс у хлопців були ще інші проєкти: Ваня та Фіц грали в Zombie Attack, у Вані ще Amphibian Man є, він загалом "людина-оркестр", дуже талановитий чувак. А я дедалі більше відходив у ескапізм і обмеження свого кола спілкування до 5–8 осіб.
Виступ на Randan Day у скейт-парку Gavanь в Києві, 2014 рік
— Зараз ви також ведете кілька блогів, один з них на суспільно-політичну тематику. Чи ставите перед ним певну ціль, мету, завдання?
— Блін, кожен раз дивуюся, коли мені кажуть: "Ми тебе читаємо в Тележці".
Спочатку мети не було, зараз я саме думаю, як і в якому напрямку їх краще рухати. Чи це меми та обговорення ситуацій з друзями, чи новини та якесь власне ставлення до подій у світі. Завдання, як завжди, стати дуже відомим, щоб нічого не робити (насправді ні). Нема завдання, мені просто цікаво доносити людям правильний та актуальний (на мою думку) контент.
— Маючи досвід роботи в ЗМІ, як ви гадаєте, наскільки дієвим інструментом формування громадської думки є такий блогінг?
— Блогінг на цей момент — найдієвіший інструмент донесення думки та інформації, ми можемо подивитися на кейси умовних Стерненка та, простіть всі боги хаосу, Дубінського. Особливість ЗМІ в Україні в тому, що чистих вже й не лишилось, і свідома людина обирає саме персоналії, котрим довіряє, з якими в неї збігаються думки та котрі несуть той меседж, що вона хоче бачити. І ось у цій ніші саме проукраїнський контент сильно програє. Загалом цікаво йти в більш політичну та політизовану площину, бо там є реальні шанси впливати на щось і доносити думки.
— З блогу помітно, що слідкуєте за тим, що відбувається на локальній важкій музичній сцені. Що можете виділити?
— Ну тут у мене є два фаворити — це Пуща та Funeral Candies. А так, музична сцена пахне та квітне, не можу нарадуватись, що український блек тільки нарощує позиції у світі. А, ну й Обрій у Тік-тоці просто вкрали моє серденько. Хочу більше важсцени у Тік-тоці, чуваки, ви прямо зараз ігноруєте найбільший маркетплейс у світі, не треба так.
— Не задумуєтеся про поновлення певної музичної діяльності?
— Ой, цього року прямо задумався. Я під кінець року перевідкрив для себе скрімо. Та й загалом думаю, що роки за два-три напрям сильно підвищить свою актуальність і зробить умовний камбек. Але в силу загального соціодистанційного життя та доволі обмеженого кола людей, з котрими спілкуюсь, до активних дій ще не доходило. Але так, з радістю поспівав би в скрімо чи павервайленс ансамблі, може, старошкільний рау-блек ще. Крім того, ось подумав, що найбільшим відкриттям року для мене став Keygen Church, такого також би дуже хотілося, бо подібним проєктам просто треба жити.
Олексій Чорний у соцмережах:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100033848913792
https://www.instagram.com/alex_boockworm/
Фото надані Олексієм
