Олег Шпудейко: Працюю зі звуком як імпровізатор
Поговорили з Олегом Шпудейком — композитором, саундартистом та співзасновником блогу, влогу та подкасту АШОШ — про модульні синтезатори, власну творчість та популяризацію музичної культури.
Олег Шпудейко також пише музику для ігор, фільмів, вистав, створює саунд-арт інсталяції. Серед його робіт — музика до відеогри Bound від Plastic / Sony Santa Monica, перформанс SynthTap, що поєднує чечітку з модульним синтезом і саунд-арт інсталяції (спільно з Олексієм Шмураком) у колекціях Національного художнього музею України та Музею сучасного мистецтва Одеси. Музика Heinali заснована на дослідженні можливостей генеративного контрапункту в модульному синтезі, інспірованого поліфонією Високого середньовіччя та Ренесансу. Видається на Injazero Records.
— Яким був ваш шлях від звичайних VST до модульних синтезаторів?
— Цей шлях був обумовлений пошуками інструментарію, який був би для мене найбільш органічним і одночасно ставив достатню кількість обмежень. Я кажу, що я композитор, звичайно, але це деяка умовність через брак більш точного терміну. Композитор все-таки займається організацією звуку на символічному рівні, має справу насамперед із текстом. Я, радше, маю справу зі звуком як явищем у чуттєвому сприйнятті, як імпровізатор. Звичайно, іноді працюю в композиторській конвенції, але більшість моєї практики протікає між композицією й імпровізацією. Модульний синтезатор — це один з інструментів, придатних для такого виду звукових практик. Крім цього, він відповідає моїй органіці.
— Розкажіть про свої інструменти, про те, на що орієнтуєтеся під час вибору, наскільки часто змінюєте сетап.
— Я почав збирати модульну систему кілька років тому. До початку позаминулого року сформувався кістяк, серце системи для роботи з генеративною поліфонією. Воно досить стабільне. Я зрідка міняю деякі модулі, щось докуповую, пробую, щоби зрозуміти, у якому саме напрямі розвивати систему. Це така собі еквілібристика, тому що будь-яка нова можливість привносить із собою нові обмеження, і навпаки. Наприклад, у мене не так давно з'явився новий блок модулів, що дають змогу працювати з імітаційною поліфонією, але, щоби їх інтегрувати в основну систему, мені доведеться пожертвувати еквівалентними за розмірами й живленням модулями з неї. Можна, звичайно, просто розширити основну систему удвічі, наприклад, але я поставив собі правило обмежуватися одним ящиком. Зрештою, це практично, нема потреби тягати із собою шафу на живі виступи, і митний огляд в аеропортах спрощує.
Так виглядає модульний синтезатор і робота з ним
— За вашими відчуттями чи є в Україні ком'юніті модулярщиків? Чи відчуваєте ви себе його частиною? А частиною світового ком'юніті?
— Звичайно ж, є, це Modular UA в Facebook. Доброзичлива спільнота з великою кількістю фахівців, готових допомогти, пояснити, підказати. Але мені не дуже цікавий модульний синтез сам по собі, я бачу в ньому інструмент для генерації нових сенсів. Так що формально я, звичайно ж, частина цієї спільноти, але це не зовсім мій дискурс. Мені здається, що мені простіше знайти спільну мову із сучасним композитором.
— Чи виникають у вас думки про власноручне створення інструментів, можливо, був такий досвід?
— Якби мав необхідні навички, то зібрав би середньовічний портативний орган. Але наразі немає ні часу, ні навичок.
— Як і за яким принципом ви писали шумову музику у "A Wave Crashes", які пристрої використовували для запису, редагування, накопичення?
— Там звучить тільки синтезатор MS20 mini, пропущений через ланцюжок ефектів: затримка, дисторшн, реверберація. Потім сигнал багаторазово нашаровувався через looper. По-моєму, там записані були "сирі" імпровізації, без будь-яких редакцій.
— Що більше вплинуло на вас (а конкретніше на написання альбому "Madrigals"): сучасна авангардна музика або експериментальна музика, яку ви слухали раніше?
— Цікаво, що ви вирішили згадати сучасну академічну й експериментальну музику, але не старовинну. Занадто очевидно? Але на "Madrigals" найбільше вплинула саме вона: Леонін, Перотін, Машо, Палестрина, Окегем, Джезуальдо й безліч інших поліфоністів. Але однією тільки старовинною музикою вплив не обмежується, я б додав Keith Fullerton Whitman, Terry Riley, La Monte Young, John Luther Adams. До речі, сучасну академічну музику та авангардну 20-го століття, й експериментальну, і старовинну я як слухав, так і далі слухаю. Як і хіп-хоп, треп, поп, рнб, фолк, електроніку й будь-які інші жанри. У 2020-му послухав понад 600 нових альбомів, дуже багато було відкриттів у багатьох жанрах.
Плейлист Олега для Неформату, деталі тут
— Вам важливо, щоб уся ваша музика створювала єдиний наратив?
— Так. Раніше, до "Iridescent" (ред. альбом Heinali, 2018 рік), це не мало значення, а зараз кожен реліз повинен якось працювати із загальною історією.
— Наскільки для вас важливо фіксувати / документувати свою творчість?
— Я не знаю жодного композитора, для якого не має значення фіксація своєї творчості. Сама постать композитора з'явилася завдяки можливості нотної фіксації й поширення музичного тексту. З іншого боку, не так давно читав тред у Твіттері, у якому пропонувався радикальний жест відмови від фіксації матеріалу як один зі способів повернення музиці її втраченої вартості. Тобто виступати наживо, але нічого ніколи не фіксувати: так кожен виступ унікальний, а зі смертю автора зникає продукт. Це створює штучний дефіцит, і ціна, відповідно, зростає. Це, звичайно, ще і про опір вимогам постійної присутності в сучасних соціальних медіа.
— Розкажіть про вашу співпрацю з клубом Plivka?
— Уточню, що Plivka — це не клуб, а міждисциплінарний артпростір, одне з найважливіших явищ в українській культурі. Свято непідробної міждисциплінарності, коли в одному просторі відбувалися концерти сучасної академічної музики, рейви, концерти артистів експериментальної електронної музики, літературні перформанси, виставки, друкувалися книги сучасних українських поетів, функціонувала бібліотека, організувалися лекції, лабораторії, майстер-класи. Й аудиторії всіх цих заходів змішувалися, слухачі сучасної академічної музики йшли на рейв, відвідувачі концертів експериментальної електроніки брали участь у літературних перформансах, і так далі. Не без проблем, звичайно, ми вже згадували брак документації, наприклад. Ми з Льошею там реалізували безліч цікавих проєктів у співпраці з кураторами Сашею Андрусик і Дімою Казаковим. Я давав кілька концертів у Гоші Потопальського й Максима Вернера, навіть встиг провести свою першу лекцію з модульного синтезу.
— Яку роль для вас грає кросжанрове мистецтво?
— У моїй сольній творчості грає мало ролі, але з Льошею ми зробили безліч кросжанрових проєктів, у тій же Plivka. Мене не цікавить кросжанровість як самоціль, вона зазвичай виникає природним чином, зі структури самого проєкту.
Проєкт двох митців із Києва: саундартиста Олега Шпудейка та академічного композитора Олексія Шмурака, націлений на популяризацію знань про музику. Подача розрахована на широку аудиторію, саме тому навіть складні теми розкриваються простою мовою, без зайвих термінів тощо. Випуски охоплюють багато різних тем: від історії та теорії музики до економіки та індустрії.
Проєкт представлений на різних майданчиках (Ютуб, Телеграм, Патреон та у форматі подкасту), завдяки чому можна обрати найзручніший для сприйняття варіант.
— Ким ви бачите підписника АШОШ? Яким уявляєте собі усереднений портрет людини, до якої звертаєтесь у ваших випусках?
— Це людина, так чи інакше пов'язана з мистецтвом або культурною діяльністю, не обов'язково музикант. Художники, куратори, культурні менеджери, медіа артисти, кодери, агенти, меценати, літератори, хореографи, режисери, актори, оператори, драматурги й так далі. З любов'ю до музики, бажанням поглибити свої пізнання й розширити словник для глибшої взаємодії з музикантами та композиторами. Особливу увагу ми намагаємося приділити підвищенню якості дискурсу на музичних сценах загалом, побудові мостів між представниками різних музичних практик. Наприклад, між електронною сценою й сучасною академічною.
— Коли ви працюєте з Олексієм Шмураком, ви навмисно використовуєте настільки клішовані концепції (симфонія машин, гра в бісер), щоби бути зрозумілими (навіть у колах провінційної богеми)? Це прийом для популяризації ваших ідей?
— "Симфонія машин" і "Гра в бісер" — це одні з наших перших проєктів, вони вже давно нас не репрезентують. Думаю, що варто звернути увагу на те, чим ми займаємося останні кілька років, наприклад, "Підслуханий музей" у Національному Художньому Музеї України та "Мир через культуру" в Музеї сучасного мистецтва Одеси. У виборі назви ми керуємося змістом і цільовою аудиторією конкретного проєкту. Нам дуже важлива комунікація з аудиторією, тому ми вибираємо назву, яка б містко передавала суть проєкту для конкретної аудиторії.
— Вас турбує той факт, що в Україні немає культурної спадкоємності?
— Так, але радує, що поступово з'являються такі проєкти як Амнезія, The Claquers, Ukrainian Live Classic, які прямо або побічно ведуть із цим боротьбу. Та й ми з Льошею цю боротьбу підтримуємо в подкасті, влозі та Телеграм-каналі АШОШ. Але цього замало. Для спадкоємності необхідна державна культурна політика, що об'єднує, а не розділяє. Тому що спадкоємність не виникне там, де учасники чи учасниці культурної естафети виключені з гри.
Heinali у соцмережах:
https://www.facebook.com/heinali
https://heinali.bandcamp.com/
https://soundcloud.com/heinali
https://www.instagram.com/heinalimusic/
АШОШ у соцмережах:
https://www.patreon.com/ashosh
https://t.me/ashoshmusic
https://anchor.fm/ashosh
https://www.youtube.com/channel/UC3FSQv2fxGPMQ84CdyEmwIw/
