Люсі – Енігма (2020)

У березні українська виконавиця представила слухачам свій перший довгоочікуваний повноформатник "Енігма". Пояснюємо, чому це впевнена заявка на потрапляння в топ року. 

Закривай свої очі
Я подбаю про сни
"Забуття"

У постмайданний період нашої історії ми побачили, як українськомовна попмузика, начебто, отримала новий поштовх. Окрім очікуваних виконавців пострадянської естради та байтерів західних трендів на ринок вийшла "нова хвиля", втілена, зокрема, такими амбітними проєктами, як ONUKA, YUKO, Христина Соловій чи KAZKA. Їх дуже чітко характеризує етнозабарвленість та вірність українській пісенній традиції, що контрастують з сучасними технічними та стилістичними методами, якими ця основа доповнюється. Своєрідним піком цього явища став міжнародний успіх кліпу "Плакала" на Youtube.

Але після короткого екстазу стало зрозуміло, що і з цим жанром щось не те. По-перше, навіть при високій якості продукту, ці пісні, явно, топчуться на місці в плані змісту і слухач цим, чомусь, задоволений. Романтизація жіночих страждань і сімейного насильства у вишиванці з червоною калиною на фоні продається досі непогано, тому навіщо вигадувати велосипед? По-друге, як казав наш другий Президент Леонід Данилович: "це ж було вже". Просто подивіться гала-концерт переможців Червоної Рути 1999 року. Серед очікуваної суміші хіп-хопу й альт-року, як мінімум, 5 виконавців співають етнотроніку,  місцями ще цікавішу й оригінальнішу, ніж сучасна. Виходить, за 20 років усі зміни, що ми можемо собі дозволити, – це якісніше продюсування треків і краще поставлена хореографія? Але ні, завжди є надія, що хтось проломить кригу і вийде за рамки, давши нам не тільки пісенний матеріал, але й нову стилістику. Сьогодні цю надію для нас усіх втілює Люсі і її новий альбом.

Перше враження, яке міг дістати слухач у 2017 році від знайомства з Люсі та її кліпом "Досить": це ж українськомовна ЛУНА. Та ж холодна і тендітна юна жіночність, естетика неспішного еротизму та гіпнотичне зваблення глядача на фоні порожніх інтер’єрів і сентиментального урбанізму. Холодні синти з м’якими бітами тільки посилюють це почуття. Однак, голос у Люсі зовсім інший і вона частіше співає, ніж шепоче, що є великим плюсом. Другий кліп на пісню "Марія Магдалина" продовжував ту саму холодну синт-еротику, але чим далі, тим більше вимальовувався власний стиль проєкту.

Після цього Люсі випускає ще два сингли у 2018-му і зникає з радарів аж на два роки. Перший, під назвою "Ной", перекладає біблійську історію на мову лірики та робить це досить м’яко і невимушено. Одночасно ми бачимо перехід від холодної естетики, який так само відобразився і в кліпі на цю пісню. Другий трек "Прощатися Назавжди" був колаборацією з росіянами Электрофорез. Це однозначно мій фаворит серед пісень Люсі, бо востаннє українська попмузика так фліртувала з дарквейвом і готичною естетикою ще у 1999 році на пісні Юлії Лорд і Скрябіна "Брудна, як ангел". І тут вийшло навіть краще, особливо зловісно звучить українська мова у виконанні повністю російськомовного Курочкіна. В альбом останній трек не ввійшов, що логічно – надто вже сильно він вибивається із загальної канви.

Нарешті, 16 березня вийшов альбом «Енігма». Попередню назву "Марія Магдалина" Христина забракувала, тому що не хотіла робити акцент на цій пісні й асоціюватися з цим біблійним персонажем. Але релігійний підтекст все одно залишився, бо в поєднанні зі змістом запису виникає, найперше, асоціація з гуртом Enigma та їхніми церковно-музичними експериментами. Обкладинка альбому, де Люсі сидить на коні на фоні осіннього пейзажу, не дає нам абсолютно жодної інформації ні про співачку, ні про музику. Якщо метою обкладинки було зробити образ ще більш загадковим, то це, певним чином, працює. Одночасно з альбомом Люсі випустила кліп на закриваючий трек – "На Дні".

У музичному плані до альбому складно прикопатись. До написання треків доклали руку відомі фігури електронної сцени – в першу чергу Даниїл Сєнчікін, більш відомий як Bejenec, а також Koloah і Pahatam. Вийшло максимально в дусі метамодернової сучасності, але і своє обличчя альбому вдалось сформувати. Від початку до кінця реліз видає нам глибокий, м’який і мінорний синтвейв із відносно інтелектуальною лірикою та вдалими вокальними мелодіями.

У ліричному плані на цьому альбомі Люсі робить гарний фокус: вона повертається до української попсцени дев’яностих, коли тексти були чуттєвими, але абстрактними. Слухаючи "Ноя" або "Марію Магдалину", можна одночасно палати сексуальним бажанням і сумніватись у власному існуванні. Слухаючи танцювальний трек "Пекло", можна почути там похмурі рядки про "дев’ять кіл божевілля". Часто зустрічається "самота", "забуття", "сон", та й світ у Люсі – "даремний". Очевидні й алюзії на біблейську тематику, апогеєм яких є "Ворота" — найбільш вдалий на альбомі трек, де йдеться про заручення з Христом або фігурою, яка дуже на нього схожа. Фокус в тому, що усі події та почуття тут не мають жодного стосунку до зовнішнього світу і відбуваються виключно всередині свідомості ліричної героїні. Можливо, це є найбільш цінною якістю цього запису.

Не буде перебільшенням сказати, що на "Енігму" чекало багато людей. Невідомо, чи всі залишились задоволеними, але альбом вийшов об’єктивно якісним і, можливо, очолить багато топ списків найкращих альбомів наприкінці цього року. Розумна та чуттєва попмузика з впізнаваним вокалом і сучасним звучанням ніколи не буває зайвою, особливо в такій непевній музичній індустрії, як українська. У майбутньому Люсі може стати частиною того музичного ренесансу, якого нам усім не вистачало. Але уже зараз вона зробила заявку на невеличкий культ.

Альбом на стримінгах

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Люсі у соцмережах:

Soundcloud https://soundcloud.com/lucimuz
Facebook https://www.facebook.com/pg/lucimuz/posts/
Bandcamp https://lucimuz.bandcamp.com/