Love'n'Joy — Bender on the Silk Road (2019)

Скоріш за все, не мені одному здається, що розвиток вітчизняної психоделічної сцени завжди проходив якось окремо від інших жанрів. Я не є ньордом у цій сфері, котрому відомо, що "на початку 80-х у Києві існував гурт, що видав альбом, котрий випереджав свій час на декілька років, але розпався він через 10 хвилин після дебютного виступу й окрім самих музикантів про нього відомо тільки мені". Тому, наведені нижче твердження будемо вважати за остаточні. У будь-якому випадку, це така річ, котру можна обговорювати та критикувати, при нагоді для виявлення істини, вірно?

Якщо звертатися до офіційних джерел, що будуть більш-менш зрозумілі широкому колу слухачів, етапи створення-розквіту-рівайвлу психоделічної сцени виглядають наступним чином:

• Оригінальна ера з 1960 по 1971 рік;
• Період комбінації із фанком, соулом і прогресивним роком;
• Неопсиходелія, стонер та похідні від нього.

Українська "міцна" сцена, як її люблять нарікати наші улюблені ;Robustfellow, може видавати діаманти незалежно від дати у календарі. Читаючи це згадайте про єдиний студійник Forever Wasted та LP Kasu Weri, котрий створювався довгих 8 років.

Love’n’Joy, для мене особисто, на радарі з’явилися десь у 2014-2015 роках. Не останню роль у цьому зіграли Океан Ельзи, після того як відкрили широкому населенню Fontaliza та Sinoptik, як наслідок — спровокували пошук гуртів у схожих напрямках. Напряму доторкнутися до їх матеріалу мені вдалося завдяки третій та останній збірці вищезгаданих Robustfellow під назвою "Electric Funeral Cafe". Зізнаюсь, на своїй стороні, серед низки інших артистів, вони помітно виділялись, маючи нестандартне звучання.

Про гурт

Love’n’Joy якось назвали білими воронами сцени, через те, що їх інді надто тісно взаємодіє із класичним психоделічним роком 60-х, що вже трошки важко для сприйняття звичайним слухачем. Вони виникли 10 років тому, у 2009 році, у Києві та за декаду існування встигли відіграти та від’їздити три європейські тури. В Україні гурт був учасником великих фестивалів, як-то Atlas Weekend, Hedonism Festival, Koktebel Jazz Fest, ZAXID fest, Gogol Fest та ін.

Про альбом

"Bender on the Silk Road" — восьмитрековий альбом, презентація якого відбулася першого лютого 2019 року. У дискографії гурту це третя за ліком робота, після однойменного EP 2010-го та компіляції синглів 2017 року видання, відповідно. Запис LP відбувався на столичній студії Crimy Rec. Мастеринг та зведення виконала команда з трьох людей: Сергій Пінчук, Лесик Омодада і Стас Семенов.

Про музику

Якщо відразу визначати теги, то це будуть: інді-рок, психоделічний рок, психоделік поп, неопсиходелія та інді-поп. Хоча загальну вагу, її більшу частину, на себе перетягує поп-психоделія, котра була доволі відома десь у період 2010-2012 років. При всьому цьому, тут є мелодії, котрі здатні проникнути в голову після першого прослуховування, як приклад — трек "Blitz". Відносно інших складових альбому ситуація наступна:

• "Starry Night" цікава тим, що партії вокалу та інструментів до початку приспіву дуже подібні до того, що було на перших двох композиціях self titled альбому гурту The Fire Theft, сайд-проекту музикантів Sunny Day Real Estate;
• "Animals" та інтро до вищезгаданої "Starry night" — референс і відгук сьорф-року разом із культурою Маямі середини 80-х;
• З "Brut" взагалі трохи смішно вийшло, адже все, від початку і до кінця, могло б свого часу стати частиною творчості Sinoptik, якщо не брати до уваги два їх останні альбоми.

До речі, хочу окремо увагу звернути на найболючішу тему — акцент та спів англійською. Таке буває доволі рідко, але цей альбом підтвердження тому, що це можливо робити добре, навіть гарно. Вокал виконує відведену йому початкову роль — додаткового інструменту, не порушуючи баланс усіх композицій. Якщо є бажання, звісно, і на це можна доволі прискіпливо подивитись, але навіщо.

Про оформлення

"Риба у пустелі — метафора, що зображає важкий шлях інді-музиканта у жорстоких реаліях шоу-бізнесу. Свято на Шовковому шляху — це снепшот проміжного етапу в існуванні гурту, в русі від Сходу на Захід. Виходячи із теплих вод рідної акваторії та опинившись у пустелі, залишається рухатись тільки вперед — до океану", — розповідає Антон Пушкар, фронтмен.

Епілог

Я бачу Love'n'Joy, як поєднання зовнішнього вигляду Black Sabbath на фотосесіях 1970 року із музикою Алекса Тернера та британського інді другої половини 00-х взагалі, з однієї сторони, та Grateful Dead — з іншої. 

Дивлячись кліпи та їх візуальне оформлення не залишає думка, що це все насправді, без фальші. Хлопцям справді подобається те, що вони роблять та чим займаються. Вони намагаються зануритись у вайб того часу, перенести його на реалії існування серед сірого сталінського ампіру.

Єдине, що для мене залишається незрозумілим — це як, у найкращому випадку, повинна виглядати музика, створена під ЛСД, у сірій багатоповерхівці, сидячи в футболці із британським стягом.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Love'n'Joy у соцмережах:

https://lovenjoy.bandcamp.com/
https://lovenjoyband.com/
https://www.facebook.com/lovenjoyband/
https://vk.com/love_n_joy
https://soundcloud.com/lovenjoyband