Burn the Scene for Fun: фестиваль дружби, DIY і дощів у Житомирі

Продовжуючи серію про оргів, цього разу ми хочемо зіграти на ностальгії, та розповісти вам про фестиваль, котрий відомий, без перебільшення, кожному, хто хоч трошки занурений в український андерграунд, — Burn the Scene for Fun (BTSFF) та його нащадка раньше было лучше.

Burn the Scene for Fun — житомирський DIY-фестиваль. Його історія бере свій початок з осені 2011 року, коли троє хлопців вирішили вийти за рамки проведення звичайних панк-концертів і зробити щось більше. У підсумку, вони зняли великий заміський будинок і 10 грудня 2011 року провели перший Burn the Scene for Fun. Влітку 2012 року проводили фестиваль у форматі open-air, ця традиція збереглася й надалі. Останній ювілейний Burn the Scene for Fun X відбувся у 2018 році. За весь час на фестивалі встигло виступити орієнтовно 100 гуртів, переважно це вітчизняні хардкор-панк, скрімо/емо й інші андеграундні команди, а також деякі іноземні, наприклад, білоруси Monday Suicide, Sorta, Bagna чи італійці La Quiete и Raein.

— Зайдімо здалеку: звідкіля в тебе любов до музики?

— У дитинстві я взагалі не цікавився музикою — футбол на подвір’ї був мені набагато цікавішим. Потім я взяв у знайомого 4 касети — Purgen, Sex Pistols, The Exploited та Оргазм Нострадамуса, і тоді, можна сказати, почав слухати музику.

— Що тебе підштовхнуло до того, щоби ти зацікавився андеграундною сценою? Можливо, у тебе був досвід участі в гуртах?

— З часом бажання слухати все підряд тільки зростало: дізнаватися про нові гурти, нові стилі; але це був, фактично, "доінтернетний" період, часи діал-ап інтернету — через це нової музики на моєму ПК було не надто багато. Пам’ятаю, я навіть брав участь в обміні музики на dvd — складаєш свій каталог в екселі, закидуєш на певні форуми, люди дивляться, що є в тебе, та пропонують обмін на музику зі своїх каталогів, така схема була.

У році десь 2006-, му я вийшов на хлопців із Шоу Трумена, котрі також проживали в Житомирі — від них я дізнався про diy, панк-рок, вегетаріанство ну й усе закрутилося)

Грав тоді в гуртi Toleranta — це був хардкор-панк. Для всіх учасників це був перший досвід, усі вчилися грати. Потім був Barenzburg — там ми прагнули грати неокраст іспанської школи, виходило по-різному. Відіграли декілька десятків концертів, з’їздили в тур Україною та Білоруссю. На записі є лише диктофонний львівський лайв.

Barenzburg

— Як народилася сама ідея BTSFF, та що було першочерговим бажанням?

— Я почав робити концерти в Житомирі, здається, з 2009 року. З часом захотіли робити щось більше, ніж просто концерт — щоби люди мали змогу більше спілкуватися один з одним, відірватися не просто у форматі концерту. Ну і, звісно, хотілося зробити це як openair — це була справжня мрія, шукали однодумців у Києві та Житомирі, багато кому пропонували.

Й ось у грудні 2011-го ми провели перший зимовим BTSFF у великому приватному будинку під Житомиром. Уже на літо ризикнули зробити повноцінний лісовий фестиваль — тоді ще на один день. Досвід був чудовим, і наступний літній фестиваль вирішили зробити дводенним.

— Щоби не віддалятися від теми, розкажи про внутрішню структуру фестивалю: про команду, як ви працювали, хтоі за що відповідав.

— У різний час кількість організаторів варіювалася від 3 до, здається, 9 людей. Останні два або три фести робили втрьох. Це люди, на котрих порівну розподілявся фінансовий мінус або плюс.

Також запрошували від 5 до 10 волонтерів для підготовки майданчику та допомоги під час самого фесту. Окремо була група людей (Е) Д (А), котрі нас усіх годували. Був чат, де ми всі спілкувалися, обговорювали питання, іноді використовували таск-менеджер та гугл-драйв, де все зазначали. Був негласний розподіл обов’язків за напрямками — хтось займається технічними питаннями; хтось спілкується з гуртами, хтось відповідає за соцмережі, але однаково все вирішувалося в чаті.

Юля: Здається, першим великим готуванням колективу (Е) Д (А) офіційно можна вважати перший літній BTSFF. Тоді нас було кілька осіб і ми готували нехитрі бутери (пам'ятаю, багато невеганів і ті, хто з менших міст, щиро дивувалися існуванню веганської ковбаси й куштували таке вперше).

У наступні роки гостей на фесті ставало все більше. Щоби нагодувати більше людей, ми почали готувати на багатті, а в ході останнього BTSFF — на величезному газовому пальнику. Це був найбільш дощовий фест евер, і на мокрих дровах не вдалося б готувати 3 дні. Отож, пальник отримує від мене нагороду "найвдаліша та найсвоєчасніша колективна покупка".

У таких масштабних заходах, як Берн, наш колектив брав участь, за змоги, повним складом. І навіть із волонтер(к)ами, які допомагали з готуваннями, роздачею та миттям посуду, у нас не завжди був час на відпочинок і сон. Тим, хто координував процес, послухати гурти або взяти участь у воркшопах не вдавалося й поготів. Але однаково це був крутий і незабутній досвід.

Останнє наше спільне готування як колективу символічно відбулася саме на останньому BTSFF. Ми на честь цього вирішили для себе і друзів підбити підсумки нашої діяльності та надрукували листівки, але більшість із них розмокла під проливним дощем, так і не будучи прочитаниною. Дощик плакав над нашою юністю)))

Юліана: Якщо я готувала на фесті, я сприймала це більше як роботу з долями відпочинку. Класно, коли в нас вистачало учасниць/учасників та волонтерів/волонтерок на готування, тоді в нас були зміни й непогана можливість теж потусити на фесті. Коли ми, як колектив, готували на Burn the scene for fun, то це виглядало так: підготувати меню, перевезти посуд (а це великі та купа дрібних речей, і часом вони були в Києві), закупити одноразовий посуд, приїхати на день раніше в Житомир, там закупити сотні кілограмів овочів, весь вечір і часом ніч, потім ранок їх нарізати, зранку (зазвичай) готувати бургери на перший день фесту, перевозити все це в ліс чи будинок (тут ще окрема подяка, що крім оргів часто наші друзі забирали по кілька ящиків собі в авто). Пам'ятаю точно, що не завжди навіть ми мали змогу доїхати в ліс на авто й добиралися з речами для готування маршрутками. А далі в лісі крім заготовок і готування, треба було слідкувати за тим, щоби були дрова і вода (допомагали й організатори, і волонтер/ки та і відвідувач/ки). Але були ранки, коли просто шукали тверезих водіїв, щоби привезли нам із колодязя води:)

Я особисто була рада готувати з кимось, хто мав досвід приготування такої кількості гарячої їжі на вогні. Десь було фото з літнього фесту, де в мене загорілася їжа, бо у величезну сковорідку з олією, потрапив вогонь. Без факапів у польових умовах, я думаю, навряд чи можливо. Але ми вкладали дуже багато сил у готування.

Ми виручали одні одних з організаторами. Якщо влітали в мінус вони, ми допомагали їм. Якщо ж ми, вони допомагали нам. Якщо ж усі виходили в плюс — ми мали змогу віддавати кошти колективам чи людям, які цього потребували. Тому всі, хто купував хоч один бургер на burn the scene, теж допомогли іншим. Після двох останніх фестів ми також віддавали продукти, які залишалися, у притулок для безпритульних людей у Житомирі.

Для мене кожне готування на бьорні було великим процесом, і досвідом, і пригодами.

 

Майя: До готування на фесті я мало була знайома з подібною музикою, а під час фесту відкрила для себе кілька прикольних гуртів і зацінила хардкор. Ну і приємно було, що крім поугарати під музику та побухати, учасникам_цям також цікаві лекції та воркшопи на фесті.

 

Білка: Для мене масштабні готування на Берні не були першими (спасибі ФНБ), але це перші готування в нереальних умовах на природі. Нічні заготівлі продуктів на квартирі, викопані в землі "холодильники", нічні чергування по варінню молока в шумній соєвій корові! Мені здається, це ті самі дні, коли максимально можна було відчути дух солідарності та взаємодопомоги. Коли ми годували голодних музикантів_ок, втомлених футболістів_ок, лекторів_ок і створювали затишок для гостей фестивалю! Максимальний симбіоз з організаторами фестивалю в плані допомоги та підтримки також додавав сил і атмосферності всьому заходу! Фестивалі BTSFF — одні з найкращих подій і спогадів юності!

Фото Ярослава Гроба, 2016 рік

— Володю, якщо я все правильно розумію, проєкт BTSFF існував приблизно 10 років. Який період ти можеш назвати "золотим" і чому?

— 8 років, точніше. Перші 2–3 фестивалі були "розпалюванням інтересу" — коли приїжджали, в основному, друзі-знайомі та знайомі гуртів. Пізніше у фесту з’явилася власна постійна публіка. Я не можу виділити "золотий" період. Мені здається, що всі фестивалі пройшли успішно.

— Оскільки фестиваль припинив своє існування, поговорімо ще про це. Чому вирішили зупинитися? Адже в Україні аналогів майже не було на той час, це була і є справжня втрата.

— Ми надто втомилися. Над останнім фестом втрьох. Фестиваль збільшувався, з’явилося відчуття під час проведення "скоріше б це все закінчилося, щоби відпочити". Окрім важких днів напередодні, під час та після фесту, ти більшу частину року вже починаєш щось планувати на наступний, і так 8 років підряд. Напевно, це головна причина. Не менш важлива — мені хотілося би, щоби фестиваль у пам’яті залишився таким, як він був; щоби не перетворювався на щось комерційне, із великим натовпом людей, або взагалі втратою свого курсу. Щоби люди, які не приїхали на BTSFF15, потім не казали: "а раніше було краще". Тому ми зупинилися на ювілейній цифрі 10.

Burn The Scene for Fun X from Sergej Sokalskij

— Про появу "раньше было лучше". Це ностальгічний порив, як back to youth?

— Ми не хотіли втрачати контакти, котрі залишив після себе btsff. Потрібен був інший формат, щось нове. Ми намагаємося його знайти.

— Зараз буде трохи кліше та банальностей — що саме раніше було краще?

— Це дискусія. Імовірніше, питання, не твердження. Усі дорослішають, старішають, з’являється більше фінансових можливостей, досвіду, але менше свободи, спілкування, емоцій, котрі відчуваєш уперше.
Не з однією людиною я говорив про це під час РБЛ, так і не прийшли до висновку, чи було раніше краще.

— Розкажи про найвдаліший та найтемніший досвід.

— Задоволений, що вдалося привезти Raein та La Quiete (ред. італійські скрімо-гурти, що виступали на BTSFF у 2013 році), та і взагалі на тому Бьорні склад був дуже потужний. Але в іншому, як би ми не намагалися, кому б не писали, привезти когось здалеку не вдалося, і це, напевно, найтемніша сторона.

Перед останнім BTSFF дзвонили з Житомирської ОДА, пропонували підтримку, автобуси, рекламу на ТБ. Розчарувалися, що фест останній, пропонували продовжити…

Взагалі, радію, що все це було. Дякую всім, хто всі ці роки приїжджав та підтримував.

 

— Над чим ти працюєш зараз?

— Над пошуком нових форматів. На Бьорні ми завжди проводили футбольний турнір. В Україні є своя diy-ліга, що зароджується. Є ідея зробити івент із великим акцентом саме на футбольний турнір та, можливо, іншими активностями. Є ідея зробити ще один фестиваль — більше лісний, камерніший та з іншою музикою. Відповідне місце є, залишилося набратися снаги та знайти декілька однодумців.

 

Пригадати всю історію фестивалю ви можете з нашого таймлайну, який ми готували до матеріалу про ювілейний Burn the Scene. Ця історія, однак, була б неповною без спогадів тих, хто фестиваль свого часу встиг відвідати або ж зіграти там. Тож ось, як це було. 

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— Мене багато років кликали на нього друзі, але я все ніяк не могла доїхати — весь час щось траплялося, змінювалися плани… Насправді, дуже хотіла, але я до того ніколи не жила в наметах, сумнівалася, чи сподобається, та таке інше, завжди були якісь "відмовки". Потрапила, коли гурт, у якому грав мій хлопець, там виступав — тут уже відмовки не працювали, та і я вже встигла пожити в наметі, і мені дуже сподобалося.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— Діайвай, звісно. Це абсолютний кайф)

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

— Сильні — це територія, компанія, максимально дружня атмосфера, підбір гуртів. Слабкі, мабуть, — погодні умови; мені казали, що влітку завше хоча б в один день фесту був дуже сильний дощ і всіх "топило") Але навряд на це можна вплинути)

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Загальна атмосфера. Ти ніби в іншому світі перебуваєш, де всі дуже кайфові, добрі, немає агресії, і всі навколо твої друзі. А ще пиво перед сніданком, бо коли ти прокидаєшся, до сніданку ще пару годин. ну й що робити?:D

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— Раніше концерти були не так часто, але завжди збирали дуже багато людей, бо не було такого інтернету й закордонні гурти були рідкістю. Зараз іноді по три-чотири концерти в один день, і ти банально не знаєш, куди піти. Але ми живимо в епоху технологій, це величезні можливості й увесь всесвіт в одному телефоні. Я вважаю, що це дуже круто!

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— У моє життя фестиваль прийшов досить спонтанно. Це була зима 2013 року, ми робили концерт угорцям з Rivers Run Dry в Ужгороді, а вночі вони вже їхали в Житомир виступати на зимовому фестивалі. З ними мав їхати Артем, наш колега з організації концертів, але відмовився, тому звільнилося місце в автобусі, і я швиденько зганяв додому, узяв трохи речей і вже о 5 ранку мчав трасою Чоп — Київ до Житомира з угорцями. З цікавого в дорозі — у них був якийсь старий айпод, підключений до магнітоли, з якого вони пускали музло, і в якийсь момент дали його мені й кажуть: "включай, що хочеш", а я серед купи угорських панк-команд і всілякого красту зміг знайти тільки альбом Misery Signals — "Controller". Ну, а потім ми доїхали до фестивалю, я віддав хлопців у руки організаторів і пішов горіти разом зі столичними друзями.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— Дуже лампова атмосфера та купа знайомих, з якими завжди приємно проводити час. Особливо влітку — природа, спека, намети, футбольчик, річка. І відпочинок хороший, і компанія крута — що ще треба?

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

— У фестивалю плюс-мінус завжди був крутий лайн-ап, різноманітний, але міцний і цікавий. Зі слабких сторін — хіба що брак інфраструктури: тяжко добиратись (особливо, з Ужгорода), брак засобів гігієни на території фестивалю й туалетів. Але назвався панком, живи хуйово; з іншого боку, для деяких людей це дійсно нестерпно, і я знаю випадки, коли прямо відмовлялися від подорожі на фестиваль, бо от такі умови.

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Голі учасники Foible Instinct. Хто бачив старі відео у ВК, той знає :)

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— Раніше просто було ширше ком'юніті, от і все. Зараз, у принципі, Back To Youth може зайняти нішу BTSFF — майже той самий концепт, просто в межах цивілізації. Усе залежить від аудиторії: чи буде їй цікаво їздити щороку на фестиваль? Бо я знаю, навіть, кількох людей, які їздили на BTSFF, незалежно від лайн-апу — про нього вони дізнавались уже на місці, головне — це провести час із друзями у відриві від цивілізації.

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— Уперше ми з Kasu Weri грали на BTSFF у 2014 році. Уже не пам’ятаю, запросили нас, або ми самі подали заявку на участь. На той час ми вже знали про фестиваль від друзів та отримали саме те, чого очікували — "потусити в лісі з наметами", тільки ще й із музикою.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— Абсолютний мінімум формальностей. Люди збиралися на кемпінг, деякі з них грали музику, хтось слухав. Повна невимушеність атмосфери, усі проводять час, як вважають за потрібне.

Немає заборон, охорони, фейсконтролю, але водночас ніхто нікому не заважає, бо немає "випадкових" людей. Усі розуміють, чого очікувати, коли їдуть у ліс під Житомиром.

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

— Головна сильна сторона — усе та ж розслабленість та невимушеність. Ще, як музиканти, ми щоразу були вкрай задоволені ставленням організаторів. Слабкі сторони, якщо чесно, притягнуті за вуха, тому що кожен мінус має протилежну гарну сторону. Це один із найкращих фестивалів, на котрих мені довелося бути. Поціновувачі Атлас Вікенду, можливо, знайшли б більше мінусів, аніж плюсів.

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Відлуння музики в повній темряві та небо, повне зірок, на фоні кислотного тріпу.

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— Не був на нових івентах, не можу нічого суттєвого сказати, але раніше було дуже гарно, це факт.

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— Важко пригадати, хто і як запросив мене зіграти на фестивалі. У мене тоді був гурт Snakes Versus The Ropes On Their Necks. Я добре пам’ятаю все, що відбувалося на одному з фестів, це був будинок у Денишах, у котрий напхалося так багато людей, що мені довелося спати за великим двоспальним ліжком, лежачи на боці.

Мабуть, через те, що фестиваль вважався діайвайним, музиканти самі селилися там, де була можливість, це мені не завжди подобалося в цьому фестивалі. Не через мою елітарність, банально через те, що музиканту необхідно розім’ятися, гарно зіграти й відпочити. Попри це, я був задоволений тим, що взяв участь у фестивалі. Більшість відвідувачів тоді мені не була відома, окрім, звичайно, житомирської панк-еліти.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— Вищезгадана DIY-культура, до котрої в мене багато питань, але не хочу про погане. Цей фестиваль був найвагомішим серед усіх самоорганізованих фестів в Україні. Щоразу я бачив там нові обличчя, молоду кров, якщо можна так казати, і це завжди було показником, що ця культура та музика комусь потрібна. Ну й незвична для такого формату довготривалість.

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

— Цей гидотний сезон дощів, але я точно не звинувачую в цьому організаторів. Брак інфраструктури для музикантів — це мінус, для мене так точно. Можливо, інші музиканти хотіли бути частиною однієї великої групи людей, а я завжди після виступу звалював спати та вранці їхав додому в Київ. Мої друзі жартівливо називають мене "Урбан" через мою любов до міста та його комфорту.

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Веселощі без дестрою. Якась сімейна була атмосфера, немов зустріч старих друзів. Хоча я завжди бурчав, що погода -— лайно, що в барі немає води, що їжу довго готують, зараз у мене тільки теплі почуття, коли згадую фест.

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— Раніше були простіші методи поширення музики та всього навколомузичного, інші методі взаємодії, котрі застаріли. Я вважаю, що це не останній Бьорн у моєму житті, тому побачимося на BTSFF11.

 

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— Це був 2013 рік, у той період я багато часу тусувалася з хлопцями з Dan Stark, їздила разом із ними на концерти та фестивалі, тож BTSFF не став винятком.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— DIY та friendly атмосфера, відчувалося, що всі люди там з однією метою, щирі один до одного (мабуть, це специфіка самого комн’юніті). Також перше, що трапилося на очі, коли ми приїхали на фест, — це сцена, зроблена з дерева чиїмось руками, і це було дуже круто, а також DIY воркшопи та волейбол/футбол — дуже гарне поєднання всіх активностей на фесті, на мою думку.

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

—  Час пройшов, і слабкі сторони, якщо й були, то стерлися з пам'яті, залишилися тільки позитивні враження.

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Якщо говорити про асоціації, то це синергія людей, атмосфери, музики та природи, окремий світ зі своїми правилами та законами, щоб усе було for fun.

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— Гарне запитання щоби порефлексувати. Як на мене, раніше було просто інакше, було більше спонтанності та нестриманості, чітке бажання назбирати якомога більше вражень та досвіду.

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— Напевно, коли запропонували зіграти там Stoned Jesus, а в нас були заплановані більші за розмахом українські фестивалі. Тому я запропонував свій сольний проєкт Voida, котрий врешті решт і зіграв.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— Дуже цікавий контраст доволі закритої панк/хардкор тусовки, котра була у витоках організації фесту, із, власне, фестивальною атмосферою тотальної інклюзивності та розслабленого позитиву. Навіть, якщо ти звичайний металіст не в темі, приїхав сюди поблювати під грайндкор, до тебе ставилися максимально шанобливо. Не згадаю жодного скандалу, пов’язаного з BTSFF, на кшталт "хтось когось відлупцював/зґвалтував/обікрав/підрізав", що, на жаль, можна зустріти на інших, більш мажорних фестивалях.

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

— Серед поганого: я чув, що багатьом було важко дістатися до заповітної галявини. Ну і, як двічі граючий там музикант, хочу зазначити хаотичність усіх розкладів, як саундчеків, так і виступів. З Krobak, ми, здається, грали майже на світанку, хоча повинні були на заході. Водночас під нас був мош із тих, хто ще не спав! Це якщо відразу перемкнутися на гарне.

Ну й окрім чудової загальної атмосфери фестивалю, завжди подобався еклектичний музичний склад — від постпанку до блек-металу, від стоунеру до електроніки.

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Комарі! Жартую. Відразу пригадується віслово в наметі у двох дівчат, з котрими я познайомився дорогою на фестиваль, коли грав там уперше. І через те, що мені необхідно було бути на роботі наступного дня, замість веселої ночі в цьому ж наметі, я пішов ловити маршрутку на Київ. Звичайно, я ще й потрапив під дощ, чекав маршрутку під ним, самотній-мокрий-нещасний, усім серцем бажаючи повернутися назад на фестиваль.

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— Горезвісне "юніті", яким би косплеєм американського хардкору воно не було. Не хочу по-бумерівськи бурчати, але це була єдина можливість для кількох сотень молодих людей зі всієї України об’єднатися навколо дійсно цікавих ідей: творчий діайвай, неформатна музика, веганство та адекватне ставлення до тварин, у принципі й т.п. Це може здаватися наївним, в еру постіронії, але тоді це було дійсно святом, не тільки музичним, але й культурним.

 

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— Я був учасником гурту Blodørn, і якось хлопці сказали, що нас запросили на цей фест — власне, так і дізнався. Раніше бачив згадки про нього в мережі, знав, що він проводився колись взимку в будинку. Загалом уявлення було мало.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— Серед інших DIY фестивалів України, думаю, по-перше, була чудова локація — ці житомирські ліси та гранітні кар’єри — щось дивовижне. По-друге, фест був доволі масштабним для такого типу рухів, багато приїжджих гуртів (із-за кордону, я маю на увазі), не кажучи вже про велику кількість українських гуртів усіх ґатунків. І по-третє, дуже сприятлива атмосфера — не помічав будь-яких заворушень або чогось такого.

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

— Сильні сторони, повторююся, — це масштаб. Поціновувачем якого б жанру ти не був, завжди знайдеш, кого зацінити в ці дні. Як музикант, хочу зауважити організацію — хлопці відшкодовували дорогу та харчування.

Щодо слабких сторін не впевнений, сама сцена була не надто надійна, підлога часто проламувалася, наскільки я пам’ятаю. Ну й були моменти, коли безпосередньо на галявині закінчувалася їжа, пиво і т.і.

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Ох, тоді ми їхали великим натовпом із Харкова, вдруге, це був, напевно, рік 17-ий. Треба було пройти велику відстань від траси до локації фесту. Почався дощ, наш водій відмовився везти нас до місця, кажучи, що забуксує там.

Ми йдемо під дощем, мокрі, злі, до галявини. Там стоїть величезний тент, і всі, хто на той момент уже прибув, стоять під ним. П’ють, розмовляють, веселяться та забули взагалі про дощ. Я так кайфонув від цієї душевної туси, досі згадую.

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— На мою думку, нічого — все пливе своєю течією, андеграунд та DIY залишаються в андеграунді, гурти розпадаються, даючи дорогу новим. Я думаю, тут момент у тому, що для кожного з нас "раніше" перебуває у своєму часовому проміжку, у той час, коли все на тебе справляє найсильніше враження. Тому думаю, що й зараз можна робити щось таке, про що в майбутньому будуть казати: "ось, раніше…".

 

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— Burn the scene for fun прийшов до мене відразу з першим фестом. Я вже не пам’ятаю, як ми з гуртом Curie туди потрапили виступати. Але це був нічний потяг із купою друзів і подруг зі Львова, Дроном з Dan Stark, хлопцями з Somali Yacht Club, після півночі я зустріла свій день народження й десь пообіді ми дісталися будинку в Денишах. А далі мікрофон на вішалці та дискотека.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— Перші асоціації — це дружба, щирість, відкритість. Людський чинник відігравав дуже багато, мені також подобалася музична "солянка", яка була на фестах. Влітку було дуже круто із простором і часом для лекцій та воркшопів. Ці активності розширювали фестиваль.

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

— Хм, як на diy фестиваль, важко знайти слабкі сторони. Із сильних — уся структура фестивалю. Організатори, які вкладали купу ресурсів; музикант/ки, які добиралися часом за свої кошти; люди, які готували на фестах, проводили воркшопи; відвідувачі/ки, які підтримували фестивалі та на них приїжджали.

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Ліс за Колодязькими. Ця локація, справді, запала в серце, з усіма труднощами діставання туди без авто, кліщами та комарами, моїми особистими проблемами сну, коли шумно навколо. Але кожного року це було варто того.

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— Ностальгія — цікава та приємна річ, якщо вона дозована. Особисто для мене, головне в ній не загрузнути. Я вже не буду 20-річною їхати на перший Бьорн і не переживатиму через універ, але мені приємно про це згадувати та переглядати раз на рік якісь відео зі старих концертів. На останній фест я вже планувала вихідні так, щоби вчасно повернутися на роботу, таке життя. Можливо, раніше було краще тим, що ми були безтурботніші. Але не можу узагальнити це для всіх.

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— Коли я почав грати у Selma, першим виступом у нас був фест у Житомирі на території закинутого інституту — плісняві стіни, вода капає зі стелі, усе в пилюці, всередині холодно. Тоді ще виступали Dollores, а інших я не пам'ятаю. Загалом зібралося багато людей із різних міст, потім усі ночували разом на базі відпочинку в лісі, Це був кінець березня, чи шось таке — вдень жарко, вночі дико холодно, тож ніч у прямому сенсі довелося пережити. Це й було перше знайомство з BTSFF, хоча той захід ще мав іншу назву.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— Виокремлювала атмосфера самоорганізації, панку, дружнього дійства та якісний підбір учасників — загалом, це був фест, де можна було побачити більшість найцікавіших тогочасних гуртів українського андеграунду в одному місці. Також це був перший фест, який постійно міняв локацію й на який можна було потрапити тільки, якщо тебе туди запросять, або про нього розкажуть твої друзі.

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

— Як в учасників, так і у відвідувачів фесту були однакові умови у всьому — у добиранні на фест, у місці ночівлі, у харчуванні та гігієні. Це просто фест у лісі з найелементарнішими умовами. Це не сильна й не слабка сторона — просто факт. На останній BTSFF я добирався пішки з траси з інструментом, наметом та речами.

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Дуже багато спогадів, щоби виділити один. Це все тривало 10 років, і я дуже вдячний, що організатори це робили так самовіддано та довго.

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— Усі ці ностальгічні лінії — це самоіронія (у випадку з BTSFF), а Back to Youth ніби молоді люди роблять, переважно. Якби я робив якийсь фест, я б назвав його "Зараз Заєбісь".

 

— Як саме BTSFF прийшов у твоє життя?

— Так вийшло, що десь років сім тому я слухав багато красту й серед гуртів, котрі тоді мені подобалися. були угорці Human Error та Rivers Run Dry. Українські виступи перших я проґавив, але дізнався, що є якийсь фест у Житомирі, де мали б зіграти другі. Ну і трошки збентежений був, що окрім них там ще грали IKnow, Raein та La Quiete. На той фест через роботу я не потрапив, але загорівся ідеєю відвідати. Наступного року, разом із друзями, стопом поїхали на літню частину фестивалю.

— Що, на твою думку, виокремлювало цей фестиваль серед інших?

— Наасмперед, дуже радувало постійне різноманіття лайн-апу — багато всього цікавого в різних жанрах, нічна сцена та дискач. Круті гурти стабільно були. На моєму першому Бьорні великим відкриттям були Straytones, Pree Tone та Phooey!, при чому їхав я на більш "важкі" гурти. Також уперше наживо там почув Кадриль, Edgy Point, CBIHCITY, Somali Yacht Club, Nodutgang:Sjalvmord, Ксилема. 

Беззаперечно, була дуже дружня атмосфера, відчуття якогось "сейфспейсу". Всілякі немузичні активності, як-то лекції, я, якщо чесно, не дуже розумів, але там точно було, чим зайнятися.

Окремо завжди був футбол! Я грав у команді "говнарь пауэр", ми мали власних ультрас, виглядало все це прикольно та весело — хлопці запалювали фаєри, кричали заряди, навіть трохи сумно, що через специфіку стратегії гри нашої команди багато чого вилетіло з голови наступного ранку. Ми навіть до фіналу дійшли якось, та, якщо мені не зраджує пам’ять, програли там oh,deer!, бо, що брехати, я заснув у воротах п’яний.

— Які сильні та слабкі сторони були у фестивалю?

— Найбільшим плюсом було те, що в нас такі заходи в подібних масштабах ніколи не робилися до цього. Організаційні моменти, звісно, інколи були так собі, але куди ж без цього, це були навіть не косяки самих оргів, а збіг обставин: погода, скасування виступів. Дуже сумно було, коли в останній момент зірвався виступ австрійців Ni.

У 2016 році я допомагав оргам із кухнею. Ми з дівчиною серед ночі зірвалися стопом із Києва в Житомир, щоби протягом усієї ночі готувати бутерброди та терти буряк на борщ. І які ж ми були щасливі, коли все ще треба було поховати на місці проведення фесту, тому що продукти скисли. Але все пройшло чудово, усі були нагодовані та задоволені, попри те, що (Е)Д(А) уперше за всі BTSFF не вийшли в нуль.
Отож, трохи побувши в житті фестивалю відвідувачем, музикантом і волонтером, можу сказати, що плюси однозначно перекривали мінуси.

— Який спогад або асоціація спадає тобі на гадку при думці про BTSFF?

— Якщо не брати до уваги різні (пере)угари та локальні приколи, це був виступ Kasu Weri. Сладж у темному лісі це те, заради чого варто жити, серйозно. Не очікував, що взагалі колись наживо почую Домъ Терпимости, навіть попри те, що гітарист на футболі зламав ногу, вони чудово зіграли, та й гурт сам по собі гарний.

На шостому фесті, було дуже кумедно, коли в ударника phooey! тріснула тарілка й він викинув її зі сцени. Ми з Максом (гітарист ПхШх) почали кидати нею один в одного як фрісбі. Звісно, наші забавки відразу припинили, бо це не зовсім безпечно, але цей підгін нам знадобився — з цього крешу ми зробили табличку, щоби ловити попутні авто.

Також на останньому BTSFF було засновано гурт Моча.

— Організатори BTSFF зараз роблять івенти "раньше было лучше", фестиваль Back To Youth також грає на ностальгії. Що ж саме "раньше было лучше", на твою думку?

— Як мені відомо, РБЛ поки був один раз, як гіг. Їздив туди, мені сподобалося, дуже світська подія була. Щодо BTY не знаю, якось не довелося бути там, але знаю, що команда продовжує робити панк-опенейри у своїх містах, дивлячись на приклад Бьорна (минулорічний TharnFest, наприклад), у них це виходить і добре. Так що мені не зовсім зрозуміло, до чого тут "ностальгія", адже останній бьорн був два роки тому й залишив після себе натхнення для інших, робити подібні двіжухи. Далі буде краще! 

 

Burn the Scene for Fun у мережі:

https://www.facebook.com/Burn-The-Scene-For-Fun-189406411657921/

раньше было лучше у мережі:

https://www.facebook.com/events/3182996758441648/

Обкладинка — фото Аліни Плеської