Yah: Запис альбому — це завжди катарсис
Павло Слободянюк, фронтмен київського гурту Yah, що нещодавно випустив перший повноформатний альбом вже розповідав нам про зміст пісень "Zen Rhymes". У цьому ж інтерв'ю його колега, гітарист Тарас Шевченко, більш широко розповів про діяльність та плани гурту.
— Власне, розпочнімо з того, що таке Yah, з чим його їсти та з чого почати умовному неофіту?
— Yah — гурт, що почався з бажання реалізувати певні ідеї, які здавались надто цікавими, щоб просто дати їм померти у вигляді демок. Ці пісні мали належати іншому гуртові, в якому ми з Пашею грали, але того колективу не стало. Все планувалося як студійно-сесійний проєкт — розібрати-записати-викласти-забути, а потім ми це зробили і забули розпастися. Пограли ще трохи. Ще трохи. З’явились ще пісні, і розпадатись було б неввічливо вже стосовно них. Довелось і їх доробити. Так все якось затяглося, і ми ось тут.
Таке враження, що існуємо ми якось вже дуже довго, але не підглядаючи складно сказати, скільки нам точно. Та це і неважливо.
З чого почати — та, мабуть, із "Zen Rhymes", нового альбому, він, на нашу думку, кращий, більш продуманий, менш еклектичний, краще записаний.
— Хто і чому вплинув (з гуртів, людей, подій) на вибір стилю?
— Ми не знаємо, який у нас стиль, просто так вийшло. Про ЕП всі писали, що шугейз, хоча на таке ми точно не орієнтувалися ніколи. Хоч і проти шугейзу теж нічого не маємо.
З альбомом все ще складніше: придумували, записували та зводили його ми неймовірну прірву часу, за цей період помінялася не те що музика в наших плеєрах, а просто взагалі все. "Miss Me", яку ми грали ще на першому концерті, була написана так давно, що ледь не увійшла до "We Woo" і дійшла до альбому з незначними змінами, а, наприклад, "Super Soul" набула фінального вигляду приблизно за місяць до релізу. Стиль не обирали ніколи, просто придумували різні штуки у загальній естетиці, яка нам подобалась, "розбирали треки". Дуже багато змінювали, викидали, переробляли. Сумарно пісень, мабуть, 15 було з усіма тими, що не дожили до цього дня.
Бас і барабани у нас тяжіють до панк-року, хардкору, так історично склалося, тому що хлопці грають в Orpha, думаю, це їх основний проєкт. Ми з Пашею тяжіємо не знаю куди.
Усі треки мали робочі назви по гуртах, які нам подобалися і про які нам трек, власне, нагадував, але кінцеві варіанти дуже від тих гуртів далекі, тому не думаю, що це можна вважати орієнтирами та розголошувати. Скажу, що коли нас з кимось порівнюють, я практично завжди дуже дивуюсь, тому що, як правило, ми такого особливо не слухаємо.
— За своє існування ви були учасниками багатьох діайвайних виступів. Який, де і чому запам'ятався настільки, що варто про нього згадувати?
— Як не дивно, багато класних концертів було. З домашніх був надприємний виступ з Bicycles for Afghanistan, Maloi, та Bluesbreaker у Меззаніні, досі афіша вдома висить. Якби треба було обрати один, я б, мабуть, обрав цей. Human Tetris там само, але ми з Пашею були тоді ще й організаторами, тому було нервово трохи. На icecream fest було дуже круто — Атлас, гримерка, багато-багато людей. Перший виїзд в Одесу на Gesheft Summer Sale. Львів під проливним дощем у покинутому скейт-парку. Виїзди у Харків, там друзі і завжди надвідповідальна організація. Вечірка "Володя" у Плівці від організаторів СХЕМи, цікавий формат і взагалі. Ранні шоу у Бочці, в Меззаніні завжди круто було… Багато приємного, насправді.
— Нещодавно вийшов новий альбом "Zen Rhymes". Хотілося б трохи почути про сподівання, які з ним пов'язані.
— Сподівання… Була амбітна велика мета — зробити повноформатний альбом, LP, справжній. Великий. Ми не поб’ємо рекордів хронометражу, але 9 треків — це точно повноформатний альбом. Тобто, вдалося. Вже пізніше через сумні особисті події вийшло так, що всі треки так чи інакше пов’язані з тематикою смерті. Але фарбувати реліз у типові темні кольори також не хотілося, тому вийшов такий переважно мажорний, кольоровий, мрійливий альбом про смерть. Це все гарно передає обкладинка, яку для нас намалювала Оксана Несененко, дуже талановита людина у багатьох сферах.
Якщо подивитись на обкладинки синглів та альбому, що зручно зробити в нашому інстаграмі, можна побачити, що це прочитання одного і того ж самого сюжету різними талановитими художниками — окрім Оксани це Максим Журавчак та Валентин Лапшин. Ідея в певний період здавалась мені дуже привабливою чомусь, хоча не знаю, наскільки все вийшло. Художників, щоправда, мало бути більше.
— Чи існують історії про створення та продакшн альбому, варті спогадів через багато років?
— Історія запису альбому — це історія про те, як ми думали, що зробили висновки після ЕП і більше не повторимо тих самих помилок, а в результаті всі їх повторили та зробили ще нові. Але так навіть цікавіше, ну немає гуртів, які просто приходять на студію з готовим матеріалом, пишуть інструменти по черзі, зводять і випускають. Хіба що Кат, але це єдиний відомий науці приклад. Запис — це завжди катарсис, певною мірою, це складно й інколи дуже боляче. Може, так не повинно бути, але ми не знаємо, як інакше. Спогадів це все навряд чи варте, але результатом ми задоволені.
— Чи існують якісь помилки (особливості запису, несумлінні організатори тощо), які варто врахувати на майбутнє вам, як досвідченим музикантам і майбутнім поколінням?
— Якщо взагалі варто у когось чомусь вчитись, то не в нас. Ми не те щоб погано робимо, але якось дуже по-своєму.
Несумлінні організатори — різне бувало, але, в цілому, ми відчуваємо велику вдячність усім людям, які попри купу концертів у мінус все ще продовжують щось робити. Не знаю, як вони роблять це. Особливо приємно, коли на їх концерти дійсно починає приходити багато людей.
Не зовсім до цього питання, але щодо особливостей запису, от я стиха радію, що на цьому ЛП я писав максимально чесний звук зі свого Лес Пола через свій педалборд практично з тими самими налаштуваннями, що і на концертах. Чомусь це мене тішить. Взагалі люблю брудний звук, хоруси, фейзери, ревер зверху.
— Якісь плани на подальшу діяльність, наприклад десь за кордоном, не дарма ж тексти англійською?
— Думаю, зіграємо кілька концертів, презентацію зробимо якусь. У цілому, не знаю. Може, змінимо формат і пограємо ще, може, остання нота "Super Soul" — це остання наша нота взагалі, важко говорити. А тексти англійською — про естетику, а не про цільову аудиторію, мабуть.
— Найголовніше послання слухачам, що заховане у вашій музиці?
— Молодість проходить, але це не страшно.
Yah у соцмережах:
https://weareyah.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/yahisyou
https://www.instagram.com/yahisyou/
