We The Censors: Заробляти незалежною музикою майже нереально
Автор: Neformat.com.ua

We The Censors тільки-но вистигли випустити перший повноформатник на початку 2020-го і відіграти кілька концертів, як гурт і вся країна потрапили у карантинні реалії. Утім Артем і Дмитро часу без живих виступів не гаяли, натомість надихалися пандемічними умовами й шукали в них щось позитивне, що й передали у новому EP "Two Is Enough". Про нього, перші кроки в музиці і не тільки й поговоримо.

We The Censors
Київський гараж/інді/постпанк гурт

Ще у якості Les Gendarmes, гурт зібрався у 2007-му. Хлопці грали суміш інді та постпанку і встигли видати два альбоми, кілька синглів та ЕР. У жовтні 2019-го відбувся ребрендинг і вже під назвою We The Censors Артем Бойко та Денис Жилінський спершу випустили кілька синглів. Не забарився і перший однойменний повноформатник на початку 2020-го, однак через карантин дует встиг відіграти всього кілька концертів, після чого поринув у домашню творчість. Її підсумком став мініальбом "Two Is Enough" 2021 року.

— Розкажіть трохи про себе. Звідки ви, де працюєте, у яких проєктах берете участь?

Ударник Артем Бойко (далі А.): Я з Києва, тут народився й виріс. Навчався в КПІ. Зараз працюю у сфері інформаційних технологій.
Щодо проєктів, то окрім We The Censors зараз зайнятий ще у двох колективах. Назв у них досі немає, це одвічна проблема — вирішити, як назвати свій корабель. Але щодо напряму, то це midwest emo.

Гітарист і вокаліст Денис Жилінський (далі Д.): Я теж київський. Думаю, ні для кого не секрет, що заробляти незалежною нішевою музикою майже нереально. Тому, звичайно, у нас є основна робота, яка дає змогу творити й не відкинути ласти. Я займаюсь медичною діяльністю. Це й операційна практика, і наукова робота. Музичний проєкт у мене тільки один — We The Censors.

— Як ви взагалі почали займатися музикою?

Д.: Це було ще у шкільний період. Як тільки в мене з’явилась електрогітара, мені просто зірвало дах. Музика зайняла велику частину мого життя. Це як хронічна хвороба, завжди з тобою. Інколи бувають її загострення, одне з яких, як результат, мініальбом "Two Is Enough".

А.: Я зростав разом із братом близнюком. Колись, у класі десятому, перед нами постав вибір подарунку на день народження. Тоді популярним був ВМХ-рух, ми скоріш хотіли в нього застрибнути, тому розмірковували про велосипеди. Своєю чергою батько запропонував розглянути варіант електрогітар. Порадившись щодо того, яким подарунком буде крутіше хвалитися в школі, ми, звичайно ж, вирішили на користь гітар.

Отож два роки я спочатку змагався разом із братом у грі на гітарі. Це були веселі джеми, якісь спроби писати пісні. Аж поки ми не замислилися, що якби один із нас грав на барабанах, то це вже утворився б гурт. Цей сірник витягнув я, і ні про що не жалкую. Гітара відійшла на інший план, і я вже став вдосконалюватися в грі на ударних.

Попередній проєкт хлопців 

— Хто (або що) вплинув чи вплинуло на ваш музичний смак?

А.: Насамперед це барабани. Вони змінили те, як я сприймаю музику. Першим, на що я звертаю увагу й що може закохати мене в пісню, є ритм. Я аналізую, наскільки він цікавий і наскільки я можу його повторити. І якщо одразу не можу, то це навпаки мене чарує ще більше.
Кажуть, що барабанщик повинен чітко "сидіти" в пісні та робити те, що від нього якраз потрібно — тримати темп. Часто наводять приклад Рінго Старра. Але це не те, що викликає мурашки саме в мене. Барабани — це теж музичний інструмент, тому їм також треба іноді давати шанс грати цікаву мелодію.

Д.: Я із самого дитинства завжди займався якоюсь творчістю. Закінчив художню школу, де в мене були круті викладачі, які увіпхнули в мою голову, що таке мистецтво. Це своєрідний маркер, яким ти оцінюєш те, що бачиш чи чуєш.

— Чим надихаєтеся? Не тільки в плані музики.

Д.: Надихаюсь максимально простими речами, намагаюсь у буденних справах знайти щось унікальне. Звісно, на мене також впливає кіно, музика, різний арт. Нові міста, моря, океани.

А.: Оу. На першому місці для мене завжди похмурий пляж, вкритий чайками. Через його усамітненість і відчуття, що в цей момент він належить тільки тобі. Тому коли випадає нагода це відчути, я намагаюся брати сповна.

Також це письменництво, я веду свій блог про барабани. Коли вже дуже пізно, щоби постукати хоча б на педі, то саме набір тексту на клавіатурі замінює мені медитацію.

— Хто ваші герої та героїні? Не тільки музичні.

А.: Це той/та, хто не здався у важкий момент. І саме це надихає в людині. Для мене таким є Деміан Ліллард, розігруючий клубу НБА Portland Trail Blazers, через його здатність надихати битися до кінця, навіть якщо розумієш, що битва програна. Також Джеймс Альтушер, інвестор та письменник, який нагадує мені, що навчання не повинно закінчуватися ніколи.

Д.: Важко назвати своїх героїв. Ніколи не думаю в такій площині про когось. Але якщо порозмірковувати, на думку спадають тільки Кордел Уокер (ред. техаський рейнджер) і Джон Макклейн (ред. герой серії фільмів "Міцний горішок").

Перший повноформатник гурту

— Чому ви співаєте англійською?

Д.: Думаю, я асоціюю музику такого жанру з англійською мовою. Сьогодні це вже як звичка. Можливо, треба спробувати вийти із зони комфорту. Але я ледащо.

— Назва альбому — "Two Is Enough". Що ви вкладаєте в неї?

Д.: Для нас "Two Is Enough" — це історія про взаємодопомогу та цінність справжніх почуттів у сучасному світі. Це наче розмова між коханими, друзями чи рідними людьми, коли ти можеш бути максимально щирим.

— Цю ідею покликана передати й обкладинка?

Д.: Так. Над обкладинкою працював талановитий дизайнер Вадим Карасьов, з яким ми співпрацювали над нашою дебютною платівкою. Його робота ілюструє ідеальний образ того, як ми бачимо "Two Is Enough".

— Як цю концепцію передає лірика?

Д.: Робота над матеріалом у конкретний проміжок часу сама по собі дає відчуття якоїсь історії, особливо це стосується лірики. Лінія взаємозв’язку між композиціями проходить навіть без твоєї волі. Сама ідея релізу в нас з Артемом збіглася повністю. Ми запитали себе, що ми хочемо сказати своїми піснями, й наші відповіді були ідентичні.

"Two Is Enough" — це бажання нагадати про те, що, можливо, ти вже найщасливіший на світі і як важливо пам’ятати, хто з тобою поряд.

— Як довго взагалі тривала робота над цим мініальбомом?

Д.: Працювати над ЕР ми почали ще в березні, буквально перед повним локдауном. А вже безпосередньо під час карантину ми накопичили більшу частину матеріалу. Левову частку пісень записали у своїй студії, яку майже повністю зробили напередодні пандемії. Тому часу для студійної роботи нам випало предостатньо. Більшість композицій мали лише структуру, що дало нам більше творчого підходу під час запису матеріалу. Ми не ставили жодних дедлайнів, тому навіть на етапі зведення щось допрацьовували, перезаписували, стирали та знову записували. Про роботу над ЕР у мене насамперед тільки приємні спогади. 

— Що означає для вас бути "цензорами"?

Д.: Для мене бути "цензором" — це можливість самому вирішувати, що важливо саме мені.

— Розставте за пріоритетністю основні компоненти крутого концерту: техніка артистів, емоції, харизма, саунд, матеріал і шоу. Що для вас найважливіше й чому?

Д.: Матеріал, емоції, техніка артиста, саунд, шоу. Не подобається матеріал — не підеш на концерт, не буде емоцій — навіщо такий концерт? Не буде норм техніки артиста — саунд не допоможе, але якщо все попереднє ок, вечір буде крутий і без шоу.

А.: Дуже цікавий момент. Адже маємо стільки залежностей. Звичайно, що головне, за чим ми йдемо на концерт — емоції. Але вони так чи інакше будуть залежати від чинників, розташованих нижче. Спершу харизма. Наступним я маю зазначити саунд, бо якщо це була б якась незалежна сутність, то я б посунув його далі, але поганий звук на концерті перекреслить усі інші зазначені тут моменти: і матеріал, і шоу тощо… Далі шоу. Матеріал. Техніка. Але тут питання: техніка як апарат чи як володіння інструментом? Гадаю, що останнє. І, звісно, емоції. Це те перше й найголовніше, завдяки чому ти будеш пам'ятати той концерт. Одного разу завдяки своєму близнюку я потрапив на концерт Курта Вайла. Ніколи сильно не слідкував за ним, не дуже орієнтувався в піснях, просто знав, що мій брат його обожнює. Так от, то був найкращий концерт у моєму житті, хоча до того часу я мріяв відвідати зовсім інших артистів. І це позитивне враження не залежало від того, наскільки я знав матеріал, не залежало від шоу, бо в гурту його зовсім не було. Хлопці просто дарували ті емоції, які були потрібні людям у ту саму хвилину.

— Які подальші плани гурту?

А.: У планах повернутися до концертної діяльності, творити та радіти. Можливо, відзняти кльове відео було б непоганою ідеєю.

We The Censors у соцмережах:

https://www.facebook.com/wethecensors
https://wethecensors.bandcamp.com
https://soundcloud.com/wethecensors
https://www.instagram.com/wethecensors/

Neformat.com.ua ©