Smurno: Постпанк можна й потрібно розвивати

Учасники Smurno зібралися через оголошення, зокрема й на форумі Неформату, і вже з першого свого мініальбому привабили увагу багатьох слухачів. Як бачать постпанк, що вважають успіхом і чому поки не планують видавати альбом, розповіли гітарист Ігор Тесленко, басист Андрій Сорокін та вокаліст-гітарист Ігор Костюк.

Зліва направо: Ігор Тесленко, Ігор Костюк та Андрій Сорокін (Фото Ніки Попової)

— Для початку розкажіть більше, як саме утворився гурт, адже ви згадували раніше, що це відбулося по якомусь оголошенню.

Ігор Костюк (далі ІК): Так, зібрались по оголошенню. Я давав два: на форумі Неформату та на OLX. Вийшло не з першого разу, але пограти з незнайомими людьми, навіть якщо з цього нічого не вийде — цікавий досвід. З Андрієм знайшлись через Неформат, з Ігорем — через OLX, напевно.
Так вийшло, що після припинення існування минулого мого гурту та переїзду до Києва я якийсь час міркував, чи можу й хочу робити все "з нуля". Врешті-решт вирішив, що без музики важкувато.

Андрій Сорокін (далі АС): Я побачив оголошення Ігоря на форумі "Неформат" і написав. Подальша історія відома)

Ігор Тесленко (далі ІТ): Прихід до гурту можна назвати імпульсивним. Я продивлявся сторінку OLX та раптом прийшла думка подивитись, чи шукає хтось гітаристів. Майже одразу знайшов оголошення Ігоря й написав йому. До цього я вже довго хотів знайти однодумців, але не наважувався на рішучі кроки.

ІК: Таке враження, що ми рекламуємо OLX, віднімаємо хліб Потапа)

— Як ви взагалі прийшли в музику? Чи є й чи були в учасників гурту інші музичні проєкти?

ІК: Я з Мелітополя (це Запорізька область). Скільки себе пам’ятаю, постійно десь щось грав. Наприклад, раніше в мене був сольний проєкт IGR KSTK (така собі електроніка/тріп-хоп з акустичною гітарою), потім співав та грав на синтюках у гурті The Outland.

АС: Я паралельно граю на басу в гурті Everytown, це такий естетський інді-рок англійською.

ІТ: Грав у 2013-му році в одному гурті, але це було несерйозно.

ІК: Чесно кажучи, я побоююсь відносити нас до готики. Бо читачі подумають, що ми якісь Вілле Вало чи She Passed Away, а це не так. У нас немає мети, так би мовити, "нагнати мрачняку". Якщо розмовляти про готичний спектр постпанку, то я б ставив "*" і нижче писав "* — у розумінні трилогії The Cure". Якось так. Нам подобається думати про постпанк не як про набір кліше, а як про жанр, який можна й потрібно розвивати. При цьому лишати його "душевним".

Якщо ж розмовляти про звук, то спочатку ми грали з живими барабанами. І було почуття, що губиться частка атмосфери, якщо можна так сказати. Так, барабани — це грув і кач. Але ми не хотіли звучати "рокєшно", тому вирішили грати під драм-машину, доки це працює. Коли почали рулити звук ЕР, то вирішили, що нам підійде lo-fi звучання. Наче знайшов у гаражі стареньку касетку, увімкнув її у 2021-му, і любо стало) Проте, чи будемо ми далі робити все по лоу-фаю? Не впевнений. Бо це знову рамки.

АС: Я точно пам'ятаю, що я як референс ставив французький гурт Soror Dolorosa. Не можу сказати, що від них у результаті ми щось узяли, але для мене це в чомусь служило орієнтиром.

ІТ: Ми взагалі не орієнтувалися на "рускую волну". Ми троє слухаємо досить різні стилі, мабуть, ця "солянка" якось перемішалася та вийшло те, що вийшло. Результатом я задоволений, а саме звучання корегувалося впродовж усього процесу зведення.

— Ви зазначали, що орієнтуєтеся на гурти The Cure, The Chameleons, DIIV, Fontaines DC та Idles в плані саунду та загального експериментального підходу до жанру, а ще відзначали польський постпанк 80-х. Про які гурти мова й коли та як саме ви вийшли на цей пласт музичної культури?

АС: З польської сцени я б виділив уже неіснуючий гурт Ziyo. Мені було цікаво дізнатися, якою була андеграундна сцена країн соцтабору, так я і випадково знайшов цей гурт. Власне, було це під час зимового локдауну, що якраз сприяв таким музичним розкопкам. Хоча, можливо, однією з причин цікавості до польської сцені стало знайомство із творчістю білоруського гурту Nürnberg (до речі, вони співають білоруською). В одній із рецензій Артем Бурцев (гурт Sierpen) порівняв їх із польськими колективами, захотілося послухати. Якщо цікаво, також раджу польські гурти Madame, Made in Poland.

— Видання СЛУХ порівняло вашу музику із Bauhaus та Sisters Of Mercy, а в мене через українську лірику більше асоціації із The Nightchild або Signals Feed The Void. Як ви узагалі ставитеся до порівнянь у музиці, і чи близькі вам такі асоціації, якщо ви чули ці гурти?

ІК: Я дуже спокійно ставлюся до будь-яких порівнянь. Ну тобто в мене буває й реакція на кшталт "Тю, де ви там почули схожість?!", але намагаюсь тримати це при собі. Бо в кожного свій суб’єктивний підхід до порівнянь музики, живопису, літератури тощо. Хтось вважає, що схожі на Bauhaus? Чудово. На Signals Feed The Void? Круто, мені вони подобаються. Навіть писали, що ми іноді схожі на Кіно. Хай буде так)

АС: Я був на Signals Feed The Void, коли вони виступали перед Xiu Xiu. Думаю, що це було, як мінімум, оригінально. Sisters Of Mercy я слухаю з 16 років, тому такі порівняння не можуть мене не радувати, хоча, чесно кажучи, я не знаходжу багато спільного в нас із ними.

ІТ: Порівнювати можна по-різному. Найлегше, мабуть, порівняти за звучанням. Але я особисто, якщо чую щось у гурті індивідуальне, уже не можу порівнювати з іншими, саме ця дрібниця (або поєднання цих дрібниць) є відображенням гурту.

— Якщо ми візьмемо ту ж таки нішу готичного навколопостпанку, то українськомовних виконавців у ній практично нема, англійська чи російська мови актуальніші для більшості команд (хоча й самих команд дуже мало). Як гадаєте, чому склалася така ситуація й що мотивувало саме вас обрати українську?

ІТ: У кожного свої погляди на те, якою мовою співати. Мені здається, що через стару зашорену думку музиканти вважають, що якщо співатимеш англійською, тебе будуть слухати по всьому світі, російською — по всьому пост-СРСР. Як на мене, це взагалі неправильний підхід. А українською співаємо, бо це гарно.

ІК: Чесно кажучи, ми всі троє більш російсько-, ніж українськомовні. Тобто на репетиціях ми спілкуємося російською. Коли я збирав гурт, то думав, що буду і співати російською. Раніше в мене у творчості була лише англійська та хотілось якогось челенджу: спробувати написати щось мовою, якою не звик саме писати та саме співати. Але потім я пішов далі й вирішив спробувати ще більш "екстремальний експірієнс" і написав "Плюй і плач". Ми з хлопцями зіграли її, я заспівав, і нам, як то кажуть, "зайшло". Ми не шукаємо мовного "хайпу", не граємо для того, щоби попасти "під квоти" чи щось таке. Просто нам здається, що так воно звучить краще і влучніше. І це гарно, як сказав вище Ігор)

Чому так мало українськомовного "навколопостпанку"? Хто ж його зна) Можливо, є якийсь страх зробити щось "не за каноном" постпанку, і що слухачі скажуть: "Що це таке? Де баритон, як у Joy Division? Де тексти, як у Цоя?".

АС: Мені передусім не ясно, чому в Україні зовсім мало команд у цьому жанрі. І це при тому, що попит на таку музику є.

— У ваших текстах мені подобається загальна похмура атмосфера, а окремі рядки гарно в’їдаються в пам’ять. Але загалом лірика доволі метафорична й можна собі надумати різного. Тому мені цікаво, чи стоять за цими рядками якісь конкретні історії, події, люди або речі?

ІК: Ризикую бути занудним, проте я все своє життя вважаю, що лірика має бути "для кожного своєю". Це підхід Роберта Сміта, це підхід Чіно Морено. Та багато чий. Так, може здаватися, що це відповідь хлопця, який щось там написав та сам не знає що. У кожної пісні, звичайно, є ідея, але я не бачу сенсу розповідати, за яких обставин вони написані та про що вони.

Якось Девід Лінч сказав (процитувати не зможу, але ідея така): "Який сенс подивитися фільм та запитувати в режисера, про що він? Титри в кінці фільму — це не самоціль. Головне, самому пережити побачене і зробити свої висновки. Тоді у фільму є цінність". Так і з піснями. Мені здається, що коли пісня стає особистою, у неї з’являється ось ця цінність. Ви кажете, що якісь рядки в’їлися в пам’ять. І це нереально приємно чути мені як автору. Це значить, що десь якісь спогади пісня зачепила. І я б дуже хотів, щоби наші пісні буле саме ось такими особистими для кожного, щоби чіпляли спогади.

— Дебютний мініальбом вийшов гарний, але доволі короткий, хочеться послухати ще. Чи є у вас уже нові невидані пісні та чи буде наступний EP, про який ви згадували в коментарі нашому виданню, хоч трохи більшим? Чи актуальний для вас узагалі формат альбому?

АС: Боюся, що в сучасному світі формат мініальбому стає більш привабливим.

ІК: ЕР вийшов коротким, бо ми робили все самі. У нас не було досвіду, ми робили все довго, муторно, неправильно та криво. Але дуже хотілося підбити якісь попередні підсумки діяльності гурту. Є ще 9 готових до запису пісень, проте у 2021 ми плануємо поки що сингл (влітку чи восени). Дуже хочемо зробити пару лайв-відео та кліп. Про альбом питання відкрите. Особисто я вважаю, що альбоми зараз мало хто слухає з початку й до кінця. Мені, як і Андрію, більш подобається формат ЕР: 3–6 пісень і поїхали далі.

ІТ: Пісні є, уже починаємо записувати. Я люблю слухати повноцінні альбоми вже давно перевірених гуртів. Якщо я починаю слухати щось нове, мені більше імпонує послухати декілька синглів, ніж альбом.

— 14 березня відбувся ваш перший і поки єдиний живий виступ. Як усе пройшло? І в чому взагалі для вас полягає роль та значення живих виступів, якщо взяти ваші ж слова "Без лайвів дуже важко осмислити все, що робиш у рамках гурту"?

АС: Мені здається, грати концерт (якщо, звичайно, усе в порядку зі звуком, а в залі досить людей) — це одна з найбільших радощів у житті! До слова, наш дебютний концерт був для мене одним із кращих за всі 30 років.

ІТ: 14 березня все пройшло чудово, ми навіть не розраховували на таку підтримку аудиторії.

ІК: Плюсую, 14 березня було фантастично, якщо чесно. Я ще ніколи не грав у столиці до цього й був приємно здивований цим фідбеком. Особливо враховуючи, що ЕР тоді ще не вийшов, слухачі вперше чули ті пісні.

Що стосується "Без лайвів дуже важко осмислити все, що робиш у рамках гурту", то так воно і є: ти пишеш пісні, граєш їх, записуєш, але нема розуміння, для кого це. Якісь цифри в Spotify — це лише статистика, ти не відчуваєш віддачі. А на концерті ти бачиш обличчя людей, яким подобається, що ти робиш.

— Чи мав карантин якийсь вплив на ваш творчий процес, самі пісні? У чому це проявилося?

АС: Я б сказав, що репетиції багато в чому допомагали не поїхати дахом під час усіх цих локдаунів.

ІТ: Карантин на початку 2020-го нас пригальмував, але потім процес пішов.

ІК: Ми втратили багато часу через локдаун 2020-го й зупинку транспорту. Втратили цілий рік у плані концертів. Але мені подобається, як усе зараз працює всередині гурту: як ми розуміємо один одного, як напрацьовується матеріал. І я схильний вважати, що хаос 2020-го на це вплинув. Напевно, ми вчимося жити тут і зараз, бо почали розуміти, наскільки все навколо крихке.

— Чого прагнете досягнути в рамках цього гурту? Які події, показники чи що взагалі ви вважатимете успіхом, якщо таке поняття взагалі для вас важливе?

АС: Справжнім успіхом я б вважав тур по Латинській Америці. Точніше, по деяких її країнах… і ще зіграти з Fontaines DC і Editors.

ІК: Тільки не Editors! До 2013-го — так, зараз — краще не треба)

Мені б хотілося покататись по Україні з концертами. І було б дуже круто пограти десь у Європі.

ІТ: Хочу, щоби ми були почуті.

Smurno у соцмережах:

https://smurno.bandcamp.com/
https://www.instagram.com/smurno_band/
https://www.facebook.com/smurno.band
https://soundcloud.com/smurno

Обкладинка — фото Дарини Бовсуновської