ZAPASKA – POMALU (2016)

Творчість кам’янець-подільського дуету Zapaska відома багатьом слухачам в Україні уже понад 6 років, а точніше – з червня 2010, коли відбувся реліз першого ЕР «LANKA». У складі – Павло Нечитайло та Яна Шпачинська, екс-лідери чудових (наразі «заморожених») груп Пропала Грамота і ЧеЧе відповідно. Цікаво, що, на відміну від різних колег за сценою, які  весь час жили лише музикою, освіту вони мають археологічну та філологічну, а це майже завжди гарантія ширшого погляду на речі. Від початків своєї діяльності Zapaska не цуралася публічності: численні виступи на фестивалях, концерти, ефіри на радіо- і телеканалах. Водночас із закордонними успіхами справи йдуть навіть краще, особливо якщо йдеться про концерти в країнах Східної Європи (насамперед Чехії та Польщі). Звісно, це не рівень популярності, наприклад, Дахабрахи, але тим не менш.

Перед нами нині – другий лонгплей Zapaska, що вийшов через 2 роки після дебютника KONTUR. Слід сказати, що композиторський, продюсерський і виконавський досвід Павла і Яни убезпечив їх від «синдрому другого альбому», який є досить хрестоматійним явищем (і не лише в рокенролі). Власне, саме впевнена подача матеріалу і не менш впевнений саундпродакшн «впадають у вухо» з першого прослуховування POMALU.  Чи змінилося щось у музиці Zapaska?  Головна відмінність  –  відсутність скітів. І, на відміну від дебютника, – жодного слова про Джа. У цьому сенсі POMALU – більш «форматний» і, так би мовити, «радіофрендлі»  альбом, слухається він на одному диханні завдяки продуманій структурі трекліста й відсутності якихось гострих кутів чи емоційних пауз – нічого не «випирає» і не «провисає» (і цьому теж резонно вбачаю ознаку зрілості).

Я невеликий фанат фолктронік-інді-попу, але їхнє бачення цього стилю спонукає до думки, що «запасковий» саунд є для нього оптимальним: прозорі, без жодних зайвих нагромаджень, аранжування, які за допомогою «живих» інструментів і двох голосів розбудовуються на основі напівелектронних лупів. При цьому, на мій погляд, саме фолк-складова у треках «веде» інші дві (і це також правильно, адже і Павло, і Яна здавна дуже добре відчувають саме фолк-музику), що найбільше виявляється в охочому звертанні до рефренів. При цьому не йдеться про якісь натяки на автентику, та й в цілому їхня музика ніколи не намагалася здаватися чимось іншим ніж вона є, що викликає щиру симпатію і відчуття справжнього. З інді-складовою все зрозуміло для всіх, хто чув Zapaska раніше – у цьому сенсі нічого не змінилося, ну а поп-складова знаходить свій вияв у доступності для сприйняття (тобто в їхню музику «в‘їжджаєш» легко і з першого разу). Думаю, саме з метою розмежувати цей аспект із власне поп-музикою дует вживає на своєму бендкемпі специфічний тег «shy pop».

Враження від треків альбому POMALU є дуже світлими, єдиний натяк на мінор я відчуваю лише в титульному треку-«відкривашці», тематика якого мені виявилася дуже близькою (хоча вона відкривається слухачу не з перших секунд). Вокал Яни в цій композиції заслуговує окремих оплесків. Наступні два треки передували альбому, вийшовши синглами, тож їх теж можна з чистою совістю зарахувати до хітів. Завдяки ним альбом у мене асоціюється з літньою порою. Серед усього іншого найбільше припав до смаку «Zapytajsia» з його хіп-хоповим бітом і магнетичним текстовим рефреном у фіналі. 

Висновки з усього цього дуже прості: Zapaska знову підтвердили свій високий клас майстерності, тож кожен, кому є близьким подібний стиль, знайде в альбомі щось своє. Хочеться побажати їм невичерпного натхнення і побільше вдячних слухачів.