ONEYROID – Mobile Goo (2015)

Історія групи ONEYROID є дуже довгою і насиченою, адже розпочалася вона в далекому грудні 1992 року, коли полтавські медики Андрій ‘Бурлік’ Боркунов і Анатолій Волик вирішили активно зайнятися музикою. Дещо забігаючи наперед, слід сказати, що визначений ще при витоках пріоритет музики над вторинними речами з часом не лише зберігся в стилі життя й діяльності «Онейроїда», а й підсилився завдяки більш глибокому його усвідомленню й багатьох роках служіння цій справі. Як неодноразово зазначав сам Андрій, «музика вічна, а ми – лише пил в очікуванні вітру». Погодьмося, такий пристрасний підхід, що межує із релігійною вірою у творчість, нечасто зустрінеш у середовищі навіть відомих українських музикантів сучасності, значна частина яких мислить у значно «прагматичніших» категоріях. Безперечно, це привертає увагу.

Отже, перед нами – 6-й студійний альбом групи ONEYROID, яка вже тривалий час є найавторитетнішою для Полтави, і це не дивно, адже вона єдина з-поміж тих, хто починав на початку 90-х, не лише не зникла, а й продовжує творити далі, навіть примудряючись нарощувати свої оберти в несприятливих умовах сучасної України.

Враховуючи усе щойно зазначене, кожна нова їх платівка апріорі мала би бути значною подією для українського музичного середовища, але інформаційне поле – річ примхлива. Особливо в часи, коли створити якісний альбом мало для того, щоб його більш-менш широко почули. Причини цієї ситуації можна довго перераховувати (починаючи від значної хаотичності української музичної індустрії до об’єктивної інфляції музичного контенту в умовах настання інформаційної епохи), але, за великим рахунком, ці умови є однаковими (майже) для всіх представників вітчизняної сцени, тож саме час розглянути, чим є цікавий для нас альбом Mobile Goo, що вийшов на носіях на початку грудня, а в Мережу потрапив у Новорічну ніч.

Новинка,традиційно для групи ONEYROID,відчутно відрізняється від альбомів- попередників як на рівні концепції, так і на рівні саунду, не втрачаючи при цьому звичної психоделічної атмосфери, впізнаваного музичного почерку і серйозного філософсько-поетичного бекграунду (зокрема, вірності текстам Анатолія Волика, на яких базуються абсолютно всі альбоми й концертні програми «Онейроїда»). Вномерних лонгплеях «Онейроїда», виданих у цьому сторіччі, слухач стикався то з жорстким за саундом індустріальним роком (Giftstoffe, 2009), то з альтернативними фолк-роком (Ходень, 2012), то з цілковитим експерименталом (Наташа Атомный Бог, 2014).  У випадку з Mobile Goo маємо ще одну нову грань, ще одну інкарнацію творчої енергії цієї неординарної групи, яку можна охарактеризувати як альтернативний рок з елементами психоделії, до того ж, що характерно, виразно текстоцентричний (слухачі зі стажем знають, що остання риса є константою і неодмінним атрибутом у випадку з «Онейроїдом»). Проте головна «родзинка» нового лонгплею олдскульних полтавців не стільки в його саунді, скільки – в нестандартній (навіть за світовими мірками) тематиці й месиджі.

Напевно ніхто б не став заперечувати те, що мобільні телефони й мобільний зв’язок в цілому – це те, без чого складно уявити сучасний світ, але далеко не всі задумуються над тим, яку владу над споживачами має мобільна телефонія (тобто над тим, хто тут кого більше використовує), і вже зовсім поодиноким людям могло спасти на думку інтерпретувати цю тему засобами музики. Проте ONEYROID ніколи не шукав легких шляхів у творчості, тож саме з цією темою ми маємо справу, слухаючи концептуальний альбом Mobile Goo.

Слід зазначити, що Анатолій Волик, який був першим басистом колективу і вже років 10 не виступає й не репетирує з групою (окрім ювілейних заходів), попри це має традицію майже щороку дарувати «Онейроїду» новий цикл текстів. На початку 2010 року ним став цикл під назвою «Мобильная слизь», якому, власне, й завдячує практично однойменний альбом. Із цього приводу в ЖЖ-спільноті групи зберігся дуже важливий і цікавий пост (http://oneyroid.livejournal.com/34324.html), котрий, окрім власне згаданих щойно текстів, містить лист Волика до лідера «Онейроїда». Звідти, окрім інших цікавих фактів, ми дізнаємося, що ідея, яка спонукала до написання циклу, зародилася в автора давно, на початку нульових. Таким чином, концепція лонгплею Mobile Goo не лише цілісна й продумана, а й вивірена тривалим періодом роздумів і трансформацій: наприклад, текст моєї улюбленої з нього пісні («Рай для мобильного телефона»), яка в треклісті є фінальною, насправді було написано першим з-поміж усіх, у липні 2003 року. І хоча більшість текстів датована 2009-2010 роками, глибоке коріння – це бонус, яким може похизуватися далеко не кожна сучасна група.   

Говорячи про враження від цього альбому, головною саунд-відмінністю якого від поперединків можна сміливо назвати відчутно збільшену роль клавішних в аранжуваннях, неможливо  уникнути констатації очевидного для досвідченого слухача факту, що, попри всі концептуальні й стилістичні особливості повноформатників групи ONEYROID, у кожному їхньому новому витворі завжди відчувається неповторний і своєрідний почерк.       

У цьому контексті прикметним є те, як сформулював
кредо цієї творчої автономності Ігор Малюков - незмінний протягом уже понад 15 років ударник «Онейроїда» в інтерв’ю під час фесту VorsklaRock’n’Ball’ 2015: «Неважливо, хто грав до вас, хто грає після вас, хто грає під час вас, - ви виходите грати "Онейроїд", і робите "Онейроїд"». Схоже, саме завдяки цій особливості психоделічним полтавцям протягом років вдається утримувати і збільшувати коло своїх прихильників і фанатів.

Якщо подивитися на трекліст Mobile Goo в цілому, то стає зрозумілим таке: 6 пісень (з 11) інспіровані різними мобільними брендами, дві – присвячені комунікаційним системам (військовій та цивільній), один трек («Миелофон») написаний за мотивами відомого радянського кінофільму «Гостья из будущего», наступний (і однойменний назві альбому) є свого роду програмним для цієї платівки (через це напевно й дещо перевантаженим текстовою складовою),а вже згаданий фінальний хіт «Рай для мобильного телефона» є не лише славнем всякому офлайну (і любові, як не дивно), а й одним із двох найкращих фінальних треків в студійних альбомах «Онейроїда».  Окрім нього, однозначно хітовим тут є повільний, сексуально-ліричний і мінорний «Siemens», який, з його явним реверансом в бік традиційного тріп-хопу, запросто міг би бути й радіо-хітом.

Важливо усвідомлювати, що месидж цього альбому досить двоякий: з одного боку, йому не позичати постмодерної іронії (а місцями - й сарказму) над тим, що прийнято називати дійсністю, з іншого – пафосу тут теж не бракує, що відзначає й сам автор у згаданому листі: «Зрозуміло, що в текстах є певний викривальний пафос. Що, мовляв, абонент мобільного зв’язку платить за «вільне спілкування» особистою свободою і дорогоцінним часом власного життя. Те саме можна сказати (і ще більшою мірою) про автомобілі, і комп‘ютери, і квартири.»  Ну,а дляскептиків припасений постскриптум, який звучить на останніх секундах перед фінальною піснею: «Если я не прав, и ты в натуре свободен,/ и считаешь гоневом все эти речи,/то выйди на улицу/и отдай свой мобильный/первому встречному».

Підсумовуючи все сказане, можемо стверджувати, що після уважного слухання шостого номерного альбому групи ONEYROID ви вже ніколи не матимете колишніх поглядів на мобільний зв’язок, а стилістичні та композиційні «фішки» здивують тих, хто слідкує за «Онейроїдом» лише за записами. Нині ж ONEYROID працює над саундпродюсуванням альбому, який дістав назву «Майдан Розрита Могила», і я вам раджу слідкувати за новинами цієї групи, адже зупинятися – це точно не про них.

Слухати: https://oneyroid.bandcamp.com/album/mobile-goo