Drunk Diver - Палеоліт (2018)

 Якщо мова про палеоліт, то маємо трохи уроку історії. Перша згадка про львів’ян датується їхнім дебютним альбомом шестирічної давнини "C2H5OH", що в перекладі з хімічної мови означає спирт. Тут, як і на другому лонгплеї, що вийшов через три роки після вищеназваного, "Seven Ways To Make Satan Laugh", була дійсно цікава качова суміш грайндкору та сладжу.

Звук і, власне, сам матеріал цих двох робіт був досить канонічним, як для доволі оригінальної (для української сцени) суміші стилів. Пентатонічні (0-3-5), іноді з тритонами, повільні рифи, співіснували з відверто метальною подачею на різних швидкостях, відразливим гуттуральним вокалом, майже повною відсутністю текстів (подекуди присутні лише в другому релізі) та відносно якісним щільним звуком.

"Палеоліт" — четвертий альбом на рахунку гурту, і другий, що вийшов за один рік. Плодючість в даному контексті, на жаль, як і в більшості випадків, не означає якість. За витримки паузи між релізами, довжиною в три роки, було чути серйозне, наскільки це можливо в рамках цієї суміші стилів, ставлення до створення треків, підхід до концепту, запису і зведення.

Від "C2H5OH" до "Seven Ways To Make Satan Laugh" існує драбина вгору, і доволі висока: був помічений значний прогрес в усьому. Після "семи способів", Сатана, здається, все ж, розсміявся і зовсім покинув гурт, бо після підйому вгору — прикрий стрибок віри ("God Eternal") у прірву, а після нього — ще глибше занурення в археологічні шари десь на рівень залишків життєдіяльності кроманьйонців.

Невідомо, що спричинило такі абсурдні зміни. Можливо, п’яне занурення на небезпечну глибину, або ж конфесійні конфлікти та спроби відмолити гріхи за спроби розсмішити сумного Диявола. Відомостей про період міжальбомної паузи не збереглося. Про це свідчить запис на сторінці в соцмережі щодо втрати частини даних з неї, за яким без зайвої реклами і розмов, слідують кілька синглів, демо та два останні (на цей момент) альбоми. Скоріше за все, гурт має новий склад, що не пішло на користь.

Ніби підкреслюючи неандертальський концепт альбому, батяри до неможливого примітизували підхід до написання композицій. Слідів від колишнього прогресу зовсім не залишилося, наче серйозне ставлення до власної музики у хлопців відбило. Лише подекуди зі звуком дримби з’явилися привид прадавнього фолку та україномовні заголовки треків, що наштовхує на певні роздуми, але не більше: основна частина учасників з ВІА Дзвіночок, де грали фолковий фанні/порно-грайнд.

Судячи з опису на сторінці в соц-мережі, "Палеоліт" має бути чимось на кшталт гостросоціального хардкору кам’яної доби. На ділі маємо в продовження теми цьогорічного "God Eternal"”: зовсім неоригінальний набір важких і до болю банальних ріфів, наче за кілька годин зліплених на колінці.

Все це дійство приправлене гуттуральною глоссолалією і доволі тривіальним використанням контрабасу. Через ці обставини жоден трек майже не запам’ятовується. А з такими можливостями, можна було ще й як розгулятися.

Щодо звуку, то звукорежисер Dzhmil’ Records зробив свою справу дуже добре, вичавивши все можливе з запису на, зі слів музикантів, двоканальний диктофон. Ймовірно, через це колишньої "сатанинської"” щільності та міцності вже немає. Можливо, і через те, що немає жодного оригінального ходу, який хотілося б очікувати.

Ситуацію трохи рятує обкладинка, що вперше не містить логотипу з дутим шрифтом, а, підкреслюючи кам’янодобовий концепт, має доволі приємний оку, лаконічний вигляд каменю із символічним зображенням тварини з рогами. Хоча, при детальному розгляді, баннер з назвою гурту та альбому здається зайвим.

На жаль, неможливо уникнути порівняння Drunk Diver з єдиними в Україні (наразі відомими широкому загалу) колегами по сладж/грайнд цеху — Keepleer 18. Обидва гурти випустили альбоми цього року і мають багато спільних рис, типу огидного вокалу чи канонічних "0-3-5"базованих рифів. Проте, п’яним підводникам є чому повчитися у колег: і оригінальності в традиційності, і злості, і щільності звуку.

Якби цей альбом вийшов років з 10-15 тому десь у глибинах Донбасу — це був би популярний гурт, особливо серед любителів обійняти свого ближнього і кидати козу. Але це творіння вийшло в одній з культурних столиць України — місті Львів — зараз, на початку нового десятиліття (за буддійським літочисленням).

Тож, доки батяри не відновлять серйозне ставлення до власної творчості, хоча б до рівня другого альбому, можливо, буде під що нагнаним перекочуватися за власним пузом перед тим, як на сцену вийде європейський хедлайнер. А до того — це саундтрек, щоб згадати п’яні двіжі минулого десятиліття чи для тих, хто отримує задоволення від музики з тегом funny.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Drunk Diver у соцмережах:

https://www.facebook.com/Drunk-Diver-1417516005159913
https://soundcloud.com/drunk_diver
https://drunkdiver.bandcamp.com
https://www.youtube.com/channel/UCrgHVdxL0lDm2eRHI9H9SEw