Антропологиня написала книжку про 200 років субкультур в Україні

Незабаром світ побачить нонфікшн книжка української антропологині й авторки Дарʼї Анцибор — "Дреди, батли і "стіли". Два століття субкультур в Україні". Письменниця ділиться з Neformat фактами про твір і уривком із нього.

Дарʼя підготувала основу книжки про субкультури в Україні ще в 2020 році, тоді ще як пізнавальної і орієнтованої на підлітків. Повноцінно авторка стала до роботи над виданням у 2024-му. Тоді ж текст був адаптований під потенційно ширшу аудиторію, а також був зафіксований історичний ліміт у 200 років. 

Хоча саме створення рукопису зайняло в Дарʼї близько півріччя, це лише завдяки багатьом попереднім рокам вивчення субкультур:

“Я ставила перед собою завдання показати таймлайн української альтернативної молодіжної культури, провести паралелі між ними, показати, що насправді є тяглість, просто ми її не помічали, бо не знали. Окремі теми я копала ще зі студентських часів, коли навчалася на фольклористиці. Здебільшого це стосувалося вуличної культури", — розповіла Дарʼя для Neformat.

Оскільки багато з тих субкультур, які були і є на території Україні, повʼязані з музичними течіями, у книжці Дарʼї звучать чимало символічних композицій. Зокрема вона згадує "Chattanooga Choo Choo" Ґлена Міллера у розрізі її впливу на стиляг, "Turn Me On" гурту Accept у контексті міської легенди про бійку в Чернігові й низку інших.

Цікавість Дарʼї до субкультур не лише науково-спостерігацька — колись вона сама танцювала брейк протягом семи років і належала до табору прихильників цієї танцювальної культури.

"Ми з подругами мали власну крю, ходили в легендарний "Супутник" на тренування до Андрія InTact'a з Рафнеків, знімали спортзал у школі на Оболоні, їздили Україною по різних батлах... Саме з тих часів, коли я сама носила широкі штани і вчила футворки, я зацікавилася антропологією субкультур".

Проте улюблені частини Дарʼї у власному творі не обмежилися її минулими інтересами — авторка виділяє DIY і самвидав у межах субкультур, а також вплив поширення інтернету на них як такий.

Найважче, за її словами, було вкласти все, що варто сказати на цю тему, в обмежену кількість сторінок і систематизувати інформацію якнайкраще.

"Абсолютного сторінкового балансу немає, бо певні субкультури, як-от стиляги, хіпі чи панки, безперечно, мали вагомий вплив на розвиток інших спільнот, а також були активніше прив'язані до певних історичних і соціокультурних умов, що треба було розкрити глибше. Тому ці розділи більші за обсягом. Те саме стосується маргінальних спільнот, бо хотілося більше показати тяглість і впливи".

Тож Дарʼя свідома того, що не всі течії й далеко не всі факти про субкультури враховані на її сторінках і перетворила цей факт на прямий заклик до дії:

"Хочеться уявляти, що ця книга стане поштовхом до створення цілої серії схожих тематичних видань. Ця тема — бездонна, таке собі пірнання у кролячу нору неймовірно цікавих історій і впливів".

Звісно, у книжці про субкультури в Україні неможливо було оминути їхній довгочасний осередок — форум Neformat. Із дозволу авторки твору і видавництва Лабораторія, ми публікуємо уривок із книжки, який стосується діяльності наших форуму й медіа:

"Найбільшим і найтривалішим форумом, який об’єднував різні субкультури, став neformat.com.ua, який діяв із 2004 року. Засновник "Неформату" Анатолій "Nook" Бінковський згадував, що спершу було всього два музичних розділи: "Наша музика" та "Їхня музика". Сьогодні це звучить кумедно, бо ресурс із часом перетворився на справжню музичну енциклопедію й літопис субкультурного життя України. Він казав, що родзинкою "Неформату" була атмосфера:

"На ньому уживалися (ну швидше — не уживалися) представники діаметрально протилежних субкультур, що виливалося в уже легендарні срачі на десятки сторінок." […]

У кожному місті були свої локації, де всі збиралися. У Києві збиралися у сквері біля Оперного театру ("на опері") під пам’ятником Миколі Лисенку. Форумців тут можна було знайти щовихідних, а іноді й у будні. Узимку сиділи в бюджетних закладах неподалік. Наприклад, у піцерії "Шкварочка" чи в "Пузатій хаті". Часто ходили разом на концерти. Їздили на зустрічі локальних осередків "Неформату" у Харків, Вінницю, Дніпро та в інші міста. […]

Багато хто з учасників форуму створював власні гурти. Вони грали на "Неформат-фесті", який був важливою подією для форумців. З найвідоміших тамтешніх музикантів — Stoned Jesus і Cape Cod.

Світлана [“Світлана "SubwaySun" Кострикіна — активна учасниця "Неформату" із 2005 року, колишня його модераторка й адміністраторка" — із книжки] розповідала, що дуже важливою була потреба створити свій власний якісний український продукт:

"У багатьох був головний челендж — зробити щось круте, але наше. Наприклад, гурт у якомусь стилі, крутіший за зарубіжні. Або розвивати сайт. Або робити круті концерти. Головним гаслом було support your local scene, тобто "підтримуй місцеву сцену". Тож якщо, наприклад, приїжджає зарубіжний скрімо-гурт, а ти не любиш скрімо, то можеш спокійно не йти на концерт. Але якщо грають українські скрімо-гурти, то ти обов’язково підеш, купиш за змоги їхній диск чи мерч, бо своїх треба фінансово підтримати... Й оце відчуття єдності — “юніті” — було найважливішим. Ти знаєш, що тебе підтримають, хай що ти задумав".

Тому форумне життя було дуже яскравим. Улаштовували нічні концерти на репетиційних базах, уночі завантажували альбоми, по крихтах збирали разом дискографію гурту, щоб потім виставити все це на форумі, обмінювалися дисками й розвивалися. Спілкування відбувалося не тільки про музику, кіно чи літературу, але й про пошуки толерантності, спільні цінності й підтримку".

Паперова й електронна версії книжки вийдуть уже в грудні цього року, а наразі доступне передзамовлення твору на сайті.  

Видавництво Лабораторія в мережі:

https://laboratory.ua/
https://www.instagram.com/laboratory.ua/

Фото обкладинки — надало видавництво