Регіна Железнякова: Якщо тобі нема чого сказати, то нічого не вийде
Регіна Железнякова — музикантка, відома своїм проєктом Regina Collage та участю в гуртах Продукти і H.Soror. Окрім музики, Регіна організовувала власну виставку колажів, але називати себе художницею їй не подобається, так само як і оцінювати та ділити творчість на професіоналів і аматорів. У цьому інтерв'ю ми говорили про творчі рамки, аматорство, і яким повинен чи не повинен бути завершений трек.
Харківська музикантка, учасниця проєктів Продукти, H.Soror, і в минулому гуртів nearr та City of Me. У 2019 році вона випустила свій дебютний альбом Mental Health і зараз готується видати новий.
— Почнемо з твого першого релізу. Наскільки для тебе актуальна музика "Mental Health" сьогодні?
— Спочатку я не задумувала "Mental Health" як цілісний альбом, хоча і намагалася комбінувати треки так, щоб вони впливали на мене добре психологічно — я писала його саме для цього. І спочатку здавалося, що звучить він дуже дивно і для мене був більше схожий на збірку. Але після того, як я відрефлексувала його слухаючи систематично, зокрема і на касетах, відчуття цілісності з'явилося. Зараз я відчуваю, що у мене несуттєво змінився музичний стиль, почав подобатися мінімалізм. Відкрила багато нової музики, і багато що з цього мені показав Павло Олефіренко (Pilikayu). Але в моїй музиці, може, і змінилася форма, але не змінився посил.
— Як саме ці зміни вплинули на новий альбом, розкажи про нього докладніше?
— Час після випуску "Mental Health" уже затягнувся і накопичився матеріал. Все виходить дуже різноманітним, так само в треках помітні загравання з попмузикою і є вокал. Вокал виходить неідеальний, але записувати його досить цікаво. Поки я просто пробую і, найімовірніше, альбом вийде не особливо тематичний, а, скоріше, хаотичний і як збірник сирих якихось незакінчених музичних замальовок. Для мене, як і для багатьох музикантів-аматорів, виникає проблема незавершеності. Треки виходять неповноцінними, різко обриваються, сиро звучать. Але навіть незавершена композиція — це музичне висловлювання. У моєму новому альбомі такого буде багато, я вже не соромлюся цього підходу.
— Але чому ти називаєш себе аматоркою?
— Для мене аматорство передбачає встановлення своїх правил, які поза загальною системою цінностей. Відчуття свободи, мені здається, з аматорством і пов'язане, коли ти не знаєш, як робити правильно, і робиш, як можеш і відчуваєш. Але звичайно, мені б хотілося, щоб таких поділів: професіонал чи аматор, й іншу фігню, не виникало. Мені не особливо важливо себе якось визначати, і на звання професіонала не претендую. Я не підписана на лейбли, (крім касет на лейблі Павла Олефіренка "260tapes"), тож я можу сама встановлювати правила, як все повинно звучати.
— Ти від початку роботи над альбомом обрала такий концепт, чи він склався згодом?
— Я просто зрозуміла, що є певні закономірності, з якими я не можу боротися і, напевно, просто не хочу. Наче щось природне, що зі мною відбувається, я намагаюсь приручити. Раніше у мене було дуже багато різних записів. Близько 500 різних треків і шматочків. Тоді якось у мене зламався планшет і все видалилося в одну мить. І я не засмучуюсь, якщо чесно, тому що відчуваєш себе вільною ... Просто іноді буває, коли слухаєш свої записи, тобі подобається те, як вони звучать — емоційно, без огранки, загалом красиво. Коли я починаю все перезаписувати, намагаючись довести до ідеалу, в результаті, отримую зовсім не те, що хотіла висловити. Ідея випустити такий альбом з'явилася під час роботи, а сам концепт все ще формується. Зрештою, альбом ще не завершено.
— Щодо звучання. У Mental Health ти працювала зі звуковою базою Garageband, а в новому альбомі які інструменти будеш використовувати?
— Драм-машини, синтезатори Casio. Чомусь останні сприймаються як дитячі, хоча це зовсім не так. Мені вони своїм звучанням нагадують про якусь наївність. А щодо Garageband — мені подобається звук пластмаси, безглуздий звук, який нагадує супермаркети та міську естетику. Якийсь неживий, хімічний. Якось я зайшла в секонд і в кошику з дитячими іграшками побачила, що стирчить синт — перший семплер фірми Casio, і я така: "Що?". Я його подарувала Пашку (Pilikayu), і ми з ним його використовуємо досі в нашій спільній творчості. Хотілося б його поєднувати з дорослими штуками, наприклад, Korg Minilogue. Зараз я на шляху до використання аналогового звуку, пробую писати свої звуки.
— Можна сказати, що новий альбом для тебе це дослідження, пошук звуку?
— Так, я не концентруюсь на ідеї написати альбом, і у мене все це розтягнуто в часі пошуку того, що мені сподобається. Це дуже динамічний процес: то на басу хочеться пограти, то на синті, то вокал.
— До речі, а як ти прийшла до вокалу?
— Я завжди хотіла висловити себе через голос, адже іноді ти чуєш, як має звучати, але не можеш зіграти, а голосом це реально відтворити. А бек-вокал — це ще й цікава ритмічна частина в музиці, голос — той же інструмент. Для мене в піснях хороший бек-вокал дуже важливий.
— Якісь у тебе є приклади улюбленої вокальної музики?
— Ось в Енді Шауфа є один трек під назвою "The Magician". Гурт Grandaddy — "Taster", і найголовніше, класика жанру — Stereolab. Stereolab — 100 балів. Ну і Sigur Rós, але це скоріше не про бек-вокал, а про використання голосу, в принципі.
— Чи є якісь особисті правила у творчості?
— У багатьох є така проблема — через перфекціонізм просто нічого не робиш, тому що не можеш зробити так, як задумав/задумала. Краще не думати про те, що ти комусь щось винен, бо найважливіше в цьому занятті — інтерес. Та й взагалі у житті, напевно.
У мене були раніше такі ідеї, що потрібно якось особливо підходити до написання музики, але врешті-решт виходить маячня — головне відчувати себе, коли настає цей момент. Хоча зараз у мене є дуже великий доступ до інструментів і є час — здавалося б, ось, будь ласка. Але це так не працює. Якщо тобі нема чого сказати, то нічого не вийде.
— А як зараз твоє колажне мистецтво? Робиш щось нове?
— Зараз я відчуваю, що мені візуально виразити нічого. Хоча коли у мене був період колажів, то я не могла ні про що думати, крім того, щоб робити колажі. Я занурилася в це з головою, Могла сидіти в парку і клеїти, вирізати — як божевільна. У такі моменти не важливо — спати, їсти, ти просто хочеш наклепати ще колажів, повністю захоплює процес, і в цьому кайф. Але коли з'являється певний сенс цього всього, коли тобі кажуть, що "ти художниця", це починає пригнічувати. Я відчуваю гнитючу відповідальність. Загалом, не буду зарікатися, думаю, ще повернуся до цього. Та коли дарую колажі і якщо їх вішають у себе в оселях — це краще, ніж виставки.
— Зараз, коли ти пишеш новий альбом, ти відчуваєш, що це якесь цілісне висловлювання?
— Це якраз, можна сказати, "розборки" мене з собою з приводу незавершеності та неідеальності, щоб дозволити собі вільно висловлюватися. Хочу досить відверто показати ті речі, які мало хто з музикантів показує — свої чернетки. Я і сама не знаю, як до цього ставитися. А ще через те, що я частково вплітаю вокал, багато через це переживаю бо з вокалом більше відповідальності та складнощів.
— Тобто альбом міститиме треки, де ти не впевнена у своєму вокалі?
— Так-так, ось у тому то і жах ...
— Той момент, коли слухаєш музику і починається вокал, який все псує ...?
— Саме про це я і переживаю, але він буде порційно в треках, мінімалізм вокальний, тому, думаю, вийде нормально. І важливо розуміти: все, що я зараз говорю, може змінитися, адже альбом не готовий ще. Але головне, що він не матиме "товарного" вигляду.
Треки з лонгплею створювалися в період важливих особистісних змін, тому альбом про прийняття себе. Як і "Mental Health" це автобіографічна робота. І зараз у мене теж купа штук особистісних, з якими потрібно працювати, але тривожність, з якою я боролася раніше, зараз рідко буває. Настав час щось нове робити з новим відчуттям. На новому етапі розборок з собою.
— Ти будеш давати концерти?
— Ось це складно. Мені некомфортно бути на сцені самій, і я не знаю, як технічно це зробити, Якби я писала щось таке, щоб простіше було це організувати, тоді так. Ми з Продуктами ще не розібралися з нашими концертами. Також я не знаю, чи підходить моя музика для широкої аудиторії, щоб концерт давати, хоча мені здається, що такий трек як "Curve" ("Mental Health") досить попсовий. Була у мене колись ідея фікс — писати музику для супермаркетів ...
— А для якого супермаркету?
— Чомусь думала про АТБ — в Сільпо не візьмуть, там треба якісно.
— Гурт Продукти: хотілося б почути від тебе побільше про цей проєкт.
— Мені важко говорити, що таке Продукти, складно сформулювати, але, напевно, можна сказати, що це Франкенштейн з синті-поп, психоделіки, постпанку і всього на світі. Музика у нас виходить абсолютно позажанровою.
— Чим саме ти займаєшся у цьому гурті? Хто пише музику?
— Я граю там на синтезаторах, що для мене дуже ново, зловживаю різними ефектами, граю всякі психоделічні партії та трішечки співаю. Коли починалося все це, то ми просто джемили з Пашком і наші напрацювання поступово почали нагадувати пісенний формат. Ми взагалі створили цей гурт, коли до Львова приїхав дует Peredmova і ми вирішили виступити на розігріві. А вийшло класно, і ми продовжили грати. Пізніше до нас приєднався барабанщик Тарас Вуїв, і все зазвучало ще дивніше.
— Схоже, Продуктів немає у соцмережах, вас ніде не можна послухати?
— Тільки живцем поки, але, сподіваюся, скоро будемо записуватися.
— Ви вже давали якусь кількість концертів, і спільно з деякими львівськими гуртами, що можеш сказати про львівську музичну сцену?
— Sex Blender — супер, є ще Uuh-uh-uh — теж такий цікавий гурт, напевно, можна назвати гаражним роком, Mauser хороший. Але виникає певної пасивності, мало майданчиків і двіжу. Може, я порівнюю з хорошими роками у Харкові, коли я грала в City of Me. І у порівнянні відчувається, що зараз у Львові не вистачає музичної спільноти, щоб виникало більше різних гуртів і музиканти не боялися себе пробувати в різних стилях. Тут велика увага приділяється джазу, як на мене, а андеграундна сцена не дуже різноманітна. Мені не дуже незрозумілі причини цього, може місто спокійне, тоді як андеграунд розвивається в більш динамічному середовищі. Звичайно, це все суб'єктивно. Але мені комфортно у Львові, поки для мене це найкраще місце для життя в Україні.
— Чи важливо музикантові, де йому жити?
— Тут залежить від амбіцій. Якщо важливо прийти до популярності, виступати та заробляти, якщо важливо потрапити в цю індустрію музичну, присвятити цьому весь час — треба їхати в Київ. А у мене немає амбіцій.
— Але у тебе є музичні прагнення в будь-якому разі, які вони?
— Мене зачаровують талановиті люди, і мені цікаво бути частиною чогось і допомагати реалізувати їхні музичні ідеї. Я думаю, мені було б приємно грати в різних гуртах, чия музика мені подобається. Не те щоб сесійно, але я завжди рада співпрацювати та допомогти авторам реалізувати матеріал. Як було з nearr (Едуард Токуєв) і зараз, коли граю з Pilikayu . Звичайно, я була б рада мати і свою невелику аудиторію, для якої можна було б продовжувати писати музику й обмінюватися думками. Щоб це було ком'юніті. Мені подобається, коли можна отримати фідбек і такий формат дозволяє безпосередньо спілкуватися зі своїми слухачами. Як слухачка, я люблю спілкуватися з тими, хто мене надихає.
— Це теж надихає, коли таке спілкування можливе.
— Так, завжди великий кайф отримуєш від маленьких концертів. Коли ви можете обмінятися думками щодо музики. В цьому і сенс, по-моєму. Я так познайомилася з гітаристом Мака ДеМарко — Енді. Випадково зустрілися на концерті іншого гурту. Я в той час носила з собою касети "Mental Health" і подарувала йому. Ще, на іншому фесті, я зустріла чувака з GusGus і теж подарувала йому касету, так він сказав, що це відмінний подарунок, тому що він уже старий і в нього є програвач. Взагалі дуже люблю дарувати музику, особливо коли її немає в мережі й у тебе є щось ексклюзивне, подарунок від душі.
Regina Collage у соцмережах:
https://www.facebook.com/regina_collage-102390047915366
https://reginacollage.bandcamp.com/
https://soundcloud.com/uni4nv95fzai
Фото Ані Денисенко
