Огляди

Творчість Лютомисла – "ворога овечої віри" – почалася для мене з однойменного повноформатника 2010 року; той діджипак із вписаним у коло Люцифером на обкладинці, за цікавим збігом життєвих обставин, став одним із найбільш етапних у моєму досвіді. Звісно, я й раніше не раз чув про цей проект, але до появи певного персонального досвіду приводу заглибитися в його дискографію не виникало. Реліз у 2012 лонгплею "Превозмогая Вавилон" переконав мене у думці, що Лютомисл, можливо, найбільш недооцінений вітчизняний black metal-акт. Водночас мене складно було назвати фанатом (але про це – нижче).

Творчість Лютомисла – "ворога овечої віри" – почалася для мене з однойменного повноформатника 2010 року; той діджипак із вписаним у коло Люцифером на обкладинці, за цікавим збігом життєвих обставин, став одним із найбільш етапних у моєму досвіді. Звісно, я й раніше не раз чув про цей проект, але до появи певного персонального досвіду приводу заглибитися в його дискографію не виникало. Реліз у 2012 лонгплею "Превозмогая Вавилон" переконав мене у думці, що Лютомисл, можливо, найбільш недооцінений вітчизняний black metal-акт. Водночас мене складно було назвати фанатом (але про це – нижче).

Для мене Київ завжди був центром усього: від культури до економіки, від політики до мистецтва, від науки до винахідництва. Найсвітліші голови та найпалкіші серця завжди намагалися дістатися столиці та підкорити її, бо вона давала і дає можливість для цього. Місто володіє усім необхідним для реалізації бажань, але навіть попри це залишається у ньому завжди щось своє, особливе.

Часом трапляються музичні явища, з якими моментально розумієш, яку мету переслідував автор, яка її ЦА і на кого він орієнтується, виробляючи продукт. Нічого смертельного тут немає, адже потреби слухача в музиці, на щастя або на жаль, можуть бути науково виміряні та систематизовані. Але все-таки важко ігнорувати той факт, що такий холодний розрахунок ріже вухо і демотивує вірити музиканту всім серцем. І от якщо ви мене спитаєте про вітчизняні проекти, у яких основна мотивація іде не від трендів, а в першу чергу від власних переживань, я так чи інакше згадаю українсько-польський акустичний емо-дует Light Matters.

Киевляне Osnova – яркий пример того, как исполнитель может завоёвывать новых слушателей одним названием даже вопреки жанровой принадлежности. Ну как любителю хардкор-панка пройти мимо группы с такой вывеской, даже видя на саундклауде тэги вроде trance и acid, отчётливо сигнализирующие о том, что это не тот хардкор и вообще, возможно, габбер? Создатели дурацкого мема про мытищи сильно удивились бы, узнав о том, в насколько неожиданном времени\месте их креатив отыграл свою роль. Тема сегодняшнего доклада — EP "Alpha Omega", датированный прошлым годом.

Відбий та відспівай, відіграй так, щоб стерлися межі континентів та віку, радощів і смутку. Віддай молодості владу над тим, що виходить з-під пера, з сітки динаміку, горла, студії звукозапису, України, Нью-Йорку, звідусіль, навіть із бунтівних сердець.

Переважна консервативна більшість в Україні та й у всьому світі вважає, що зміни завжди або на гірше, або, як мінімум, сумнівна забавка з присмаком зради. Але щоб жити в сучасному світі, треба змиритися з єдиною константою — змінами.

Кількості релізів Beyond The Pleasure та їх активності можна позаздрити — гурт, за приблизно три роки існування, випустив більше пісень та кліпів, ніж більшість вітчизняних колективів. До того ж, з'їздив у парочку турів (не тільки по Україні, але побував і у Європі, а зараз їде у другу подорож на Захід). Але при цьому всі їх спроби в музику не увінчались успіхом.

''Коли дійсно солодко — цукор не потрібен". Такий ванільний флешбек ви можете отримати, якщо вип’єте каву в мережі кав’ярень "Львівська майстерня шоколаду". Хочу застерегти — це не реклама, це максимально вдалий вступ.

Доволі рідко зустрічаються релізи, про котрі хочеться писати все, окрім деструктивної критики. Релізи, які, здавалося б, досить маленькі, або великі, або переповнені всілякими інфлюенсами, серед яких важко спіймати лейтмотив, але коли така робота потрапляє до рук, то все й так зрозуміло — тут додавати нічого, надто все прекрасно.

Stinx - самопроголошені мастодонти українського панку. Звучить, може, і хвалькувато, але гурту підходить. З 2005 року в різних складах та з різною інтенсивністю, Stinx завжди були частиною панк-сцени, граючи і з поп-панк бандами, і з сайкобілі, і на розігріві у таких легенд панку як The Queers, The Lurkers та The Vibrators.

Він "просто дібіл": не хоче заробляти на біткойнах, жерти кокс, жити в центрі, ходити в Closer, чути Забужко чи Андруховича -  це витяги з пісні-жарту, яку "Мало" грає лише вживу. Здається, це утрамбована до гітари з голосом частка Івасюківської естради 70-х. А що? Хороше починається з Малого.

Концептуальное поэтическое полотно из 2 альбомов Александра Пролетарского под названием "Irreversibly" конечно же не могло быть не освещено минимум в 3 музыкальных СМИ, учитывая связи/вес автора как музыкального журналиста. Согласно задумке создателя, первая часть являет собой в значительно большей мере стихотворения, нежели музыкальные пассажи. Во второй уже все стихи положены на музыку Олега Каданова (Оркестр Че, Мантры Керуака, Линия Маннергейма) .