Heralds – From the Darkest of Satellites [EP] (2015)

У музиці існує два підходи – це або безперервний пошук, або експлуатація тих самих ідей. Деякі гурти, до прикладу, Motörhead, можуть змінювати рифи та слова, залишаючи все інше без змін, і десятиліттями купатися у славі. Але це дуже простий шлях, який точно не задовольнить музикантів, що бажають вкладати у свою музику дещо більше, ніж просто емоції.

 

Постійний пошук – це насамперед бажання зробити витвір мистецтва, неповторний, дивовижний; це спосіб проявити себе так, як цього не робили раніше, а потім творити ще і ще, доки вистачить сил та натхнення. Є гурти, настільки в цьому успішні, що вслід за ними з'являються цілі субкультури, пласти епохи. Вони перевертають світ із ніг на голову – нехай не для всіх, але для тих, хто здатний це сприйняти. Одним з таких гуртів став Melvins, що збагатив музику новими жанрами та надихнув сотні інших музикантів, зокрема й Nirvana, Mastodon та героїв цього огляду – дніпровське тріо Heralds. 

 

Melvins навчилися записувати геніальні альбоми не відразу. Спочатку вони також наслідували кумирів, серед яких були Black Flag і Swans. Головне – це невпинне прагнення до самовираження. І здається, ця властивість є у хлопців із Heralds. Свій дебютний реліз, мініальбом "From the Darkest of Satellites", вони записували цілих 5 років, збираючи докупи різношерсті заготовки, поки не стало очевидно, що далі тягнути нічого — запис залишиться, а пошук продовжиться, можливо, навіть в іншому напрямі.

 

При погляді на назву EP і трикутну букву «А» на обкладинці авторства Юрія Нагорного (X Ninja), перед очима з'являється образ трикутника з дисперсією світла серед космічної імли. Не дивно почути Pink Floyd там, де заявлено "постметал, сладж, стоунер, прогресів, сайкоделік", і трішки завуальованої шани до олдового року в музиці Heralds справді є. Але якщо узагальнювати, всі три треки пропонують те, що свого часу можна було почути у Mastodon – прогресивний метал з легким присмаком сладжу і груву.

 

Особливо сподобалася гіпнотична ритм-секція, зокрема всередині першого треку "To Carry the Wisdom". Вона хитає на своїх хвилях, поки соковитий вируючий скрім, помпезні гітарні рифи та фідбеки несуть слухача неспокійною течією.

 

У кожного із трьох треків, що складають цей мініальбом, – своя енергетика. "Black Smoke", наприклад, здається найбільш веселим, він має високий темп і традиційний для стоунеру ритм, що "качає", куди поперемінно вплітаються скрім і чистий протяжний спів, схожий на клич. "Ocean Burner" починається так само, але потім переростає у ще більш грувовий. Основний риф, басова партія та фінальне соло на висоті!

 

"From the Darkest of Satellites" не стане легендарним, але скрасить слухачеві не один сірий будень. У нього є хороша музична естетика, запал і різноманітність. Мабуть, не вистачає хіба що бурхливих емоцій, таких як у Neurosis у "Locust Star" або у Mastodon у "Crusher Destroyer", щоб людину просто вдавлювало у крісло під час прослуховування, або бодай обдавало холодком. У подібній музиці має бути експресія, що межує з божевіллям. А інакше – все чудово.